До 81-ої річниці Голодомору
Пам’ятайте уроки минулого
Моє життя почалося грижею, яку я накричав біля материнських грудей, бо в них не було молока. Її родину розкуркулили, бо була корова, кінь, плуг і заготовлене дерево на нову хату. За це її батька розстріляли на Соловках, мати потім довго ховалася по лісах, у Харкові, як вовчиця від мисливців, а в неї були менші брати: Василько, Дмитрик і Іван…
Матері потрібно було працювати, не покладаючи рук, щоб уберегти мене і мою сестру Марію та не попасти в немилість до сільської влади. А як тяжко прийшлося працювати з 1943 року після звільнення села. Усе трималося на жінках і дітях. От до чого довів сталінсько-російський комуністичний експеримент, який породив нечувану досі форму експлуатації: працюючи на державу, сам себе годуй. Ніде у світі такого не було, щоб доводилося витрачати стільки додаткової праці, щоб хоч якось прожити і не вмерти з голоду. Робили гірше кріпаків: після 8–10 годинної праці на державу ще й свій заробіток обкладали податком. Як наші батьки вижили – дивуєшся.
Із особливою жорстокістю ці експерименти проходили в Україні. 10 млн забрав голод 1932-33 років. А скільки мільйонів забрали репресії та Велика Вітчизняна війна? Мільйони сталінських «рабів»-українців отримували за свою працю життя і смерть за колючим дротом або кулю в потилицю. Багато селян-кріпаків тікало на Донбас, у його темні, жорстокі та все ж рятівні шахти…
Наведу приклад із розповіді Левка, сусіда, за 33 рік, коли він, у березні-червні щоденно по дворах збирав трупи людей померлих від голоду, возив у яри, де їх закопували. Деякі ще дихали, просили, щоб добив. Хто ще лишався живий їв м’ясо добитих сокирою людей, поки були ще тепленькі. Баба Пурейка, що жила під горою, варила людське м’ясо. У селі Колонтаї Харківської області, недалеко від Котельви, вимерло майже все населення, лишилися живими ті, хто втік у Харків або ще далі – у Росію. Цих і подібних прикладів було по всій Україні тисячі.
Радянська влада безжально знищила 3 покоління українців, а четверте покоління… Що їх чекає – сам Бог знає.
Сьогодні йде відкрита і жорстока війна, підступно, без оголошення. Знищують усе, створене за сто років народом України, а найстрашніше – убивають захисників та мирних жителів.
Дорогі співвітчизники! Нам сьогодні необхідно вистояти і якнайшвидше звільнитися від пазурів Росії, її заклятих фашистських ідеологів. Щоб Україна з нашими прекрасними, щедрими, добрими, співучими людьми нарешті, після багатовікового приниження, розвивалася і йшла шляхом європейської і світової цивілізації. А війни, репресії, голодомори нехай кануть у вічність. А нам усім слід добре пам’ятати уроки минулого.
О. Клочан, почесний громадянин міста
