«В 11 класі у Іри три учні, у 8-му найбільше – дев’ятеро»

У травні, у переддень останнього дзвоника, їй виповнилося 22 роки. Ще якісь 5 років тому вона востаннє сиділа за партою як школярка.  Іра Липівець досі не видаляє із сторінки в сомережі фотографію з написом на паркані «Випуск 2009». Вона ще сумує за школою…

Та життя знову занесло Іру туди, де вирують  уроки й шумлять дзвінки.

Вона знову повернулася на шкільний поріг, щоправда не рідної (міської № 4), а… сільської. Із першого вересня Ірина – учитель географії у Розбишівській ЗОШ.

Ще в старших класах дівчина точно знала – вступатиме до педагогічного вишу. Не довго вагалася з вибором факультету – обрала історичний, спеціальність – географія.

– Я часто брала участь в олімпіадах з географії.  Цей предмет був для мене найцікавішим, та й легко давався, – згадує Іра.

Інші спеціальності дівчина й не розглядала, хоча була відмінницею. Вступала лише на один факультет, при тому, що вступна кампанія 2009 року дозволяла подавати документи хоч і в десяток вишів.

– Чесно, була думка піти на облік і аудит, але потім зрозуміла для себе, що буде скучно весь час працювати з цифрами, – говорить дівчина.

Вона і дня не пошкодувала про свій вибір. Студентське життя було насиченим і цікавим – екскурсії, практики…

– Ось недавно на уроці показувала дітям фотографії, аж усередині все перевертається. Сумую за одногрупниками, за тим, що в нас було. Ми об’їздили всю Україну. Устигли подивитися Крим, були в Західній Україні… Щороку щось нове й нове. От, наприклад, коли вивчали соціально-економічну географію, то побували на різних підприємствах: у Львові – на фабриці, де виготовляють «Львівські дріжджі», в Артемівську – на виробництві шампанського, – розповідає Іра.

Вона була старостою групи, отримала диплом із відзнакою, працювала в Полтавській гімназії (до речі, в одній із кращих шкіл міста) і… повернулася в Гадяч.

– Знаю, більшість скаже, що дарма не залишилася в Полтаві, але це мій вибір, і я не шкодую, – з упевненістю говорить дівчина.

Вона звернулася у відділ освіти за допомогою в працевлаштуванні. Що цікаво, дівчині пропонували працювати в рідній міській школі № 4 (вести групу продовженого дня), але вона відмовилася. Не погордувала сільською місцевістю, а пішла вчителювати за спеціальністю.

– Думаю, наберуся досвіду, тоді вже можна з початковими класами працювати, – скромно говорить молодий учитель.

Поки що труднощів у роботі Іра не має, зізнається, що на виховні моменти багато часу не йде. Хвалиться дівчина колективом, каже, що підтримують і допомагають.

Про те, як працюється дівчині після Полтавської гімназії у простій сільській школі, дівчина говорить:

– Мені немає різниці: міська чи сільська. Діти скрізь однакові. Мабуть, я навіть тут більшу віддачу отримую, ніж у Полтаві. Діти – молодці, цікавляться всім. Завжди питають, коли в нас наступні заняття.

Вона веде уроки історії, географії та економіки в учнів 5-11 класів. До речі, 6 класу у школі немає взагалі. В 11 класі у Іри три учні, у 8-му найбільше – дев’ятеро.

Єдина проблема для молодого вчителя – це добиратися до школи.

– Зранку їду автобусом на 5.35. Назад – попутками. Остання маршрутка о 12 чи 13.00. Я не встигаю, – говорить Іра.

Цьогоріч вона вперше святкуватиме День учителя.  Коли до квітів і привітань додасться ще й сяйво оченят  школярів – то буде найбільша нагорода за перші уроки молодого вчителя. 

Олена Савченко