«Там війна, справжня війна»
«Слава Богу, усе благополучно! Трохи змінився, змужнів», – витираючи сльози з очей, розповідає Валентина Василівна дорогою до кімнати сина, який щойно повернувся із АТО.
28-річного Сергія Дяківа із Малих Будищ призвали до лав Збройних сил України 5 квітня цього року. Відслуживши майже півроку, він приїхав на тижневу відпустку додому. Хоча хлопець був небагатослівний, усе ж згодився на розмову. Каже, із райвійськкомату його відвезли прямо до військової частини у Черкасах, де він пробув 2 місяці. Звідти «перекинули» у зону АТО.
Спочатку його гаубичний дивізіон стояв там, де спокійніше, згодом переїхав у саме «пекло». Воювали у Мар’їнці, потім у Пісках. Багато чого бачив, але те розповідати не бажано. Навіть коли телефонував додому, просто цікавився про погоду, а про себе розповідав мало, казав: «Усе добре». Каже, що були забезпечені усім (так це чи ні, відомо тільки йому самому). Із гордістю згадує про справжніх друзів, яких знайшов там. На щастя, усі залишилися живі й здорові. Додому приїхав уперше, аж цілий тиждень пробув із родиною. Тепер знову повертається до тих подій, про які не може (або не хоче) розповідати й згадувати. Каже тільки одне: там війна, справжня війна.
Оксана Кириченко