Освіта Гадяччини понад століття тому

Освіта в усі часи була предметом особливої уваги суспільства. Цікаві матеріали її розвитку в Гадяцькому краї можна знайти, переглядаючи архіви.

Ось дані про училища, які знаходились у віданні дирекції училищ і училищних рад по Гадяцькому повіту на 1895 рік. Усього їх 38. У середньому на одну церковнопарафіяльну школу приходилося 37 учнів, а на школу грамоти – 24 учні.

Учителі одержують річний розмір зарплати в карбованцях: законовчителі – 50 крб., учителі і вчительки – 300 крб., помічники і помічниці – 180 крб.     

Точно порівняти вартість царських рублів із нинішніми грошима дуже складно: співвідношення цін на різні товари 100 років тому сильно відрізняється.

На початку XX століття за 16-30 копійок можна було купити фунт м’яса, за 5 копійок – фунт білого хліба, за 65 копійок – фунт вершкового масла, за 28 копійок – фунт сала.

1 кг борошна коштував приблизно 15 коп., кіло яловичини – близько 35 коп., розливне пиво – до 10 коп. за 1 л. А от яйця коштували дорого: десяток аж 30 копійок

Взуття коштувало на той час у Києві 4-6 карбованців за пару, демісезонне пальто – 60 карбованців.

Розкішшю були й поїздки на потязі: найдешевший, сидячий, квиток 3 класу з Петербурга в Москву коштував 6,4 руб.

Найпоширеніша омана про ціни тих років – «корова за 3 руб.». Насправді хороша дійна корова коштувала близько 50 руб. і вище, а тягловий кінь міг потягнути і на сотню. Депутат Держдуми тоді отримував платню 350 руб. на місяць

Середня тривалість служби вчителів – 9, 8 років.

Із 50 учителів тільки 6 не мають квартир.

Серед учителів: не одружених – 16, одружених – 18, вдівців – 2.

Із 38 училищ – 37 зроблені з дерева, 1 – із цегли. Покритих залізом – 24 школи, соломою і очеретом – 14. Із однією класною кімнатою – 21 школа, із двома – 14 шкіл, із трьома – 1 школа, із чотирма і більше – 2 школи.

Вартість утримання одного училища в рік – 578 крб. 95 коп., одного учня – 4 крб. 03 коп., одного випускника – 83 крб. 63 коп. Немає плати за навчання у 24 школах. У середньому приходиться на одну школу 764 томи книг, а назв книг – 199. Найбільше вчителі читають і виписують: журнали «Нива» – 152, «Неделя» – 73, «Родина» – 47, «Русская мысль» – 30, «Городской и сельский учитель» – 49, «Русская школа» – 17; газети: «Свет» – 61, «Сын Отечества» – 54.

Кількість шкіл, де опікунами були:

землевласники – 20;

землевласниці  – 7;

міщани і купці  – 2;

селяни – 6;

козаки – 2;

люди других станів – 1.

Ось як навчались колись у церковнопарафіяльній школі.

Один з дяків утримував школу. Ніякої програми для церковнопарафіяльних шкіл тоді не існувало. Предметами викладання були: слов’янська граматика, псалтир або часослов та письмо. Строк навчання не визначався. Навчалися кожного дня на протязі всього року, крім свят; зранку до 12.00 і з 14.00 до вечора. За граматику платили 2 крб., за часослов – 4 крб., за письмо на папері – 4 крб.

Виконання релігійних обов’язків і правил моралі тоді викладалось набагато краще. Кожному учневі дяк робив настанови: щоб він кожного дня вранці і ввечері молився Богу, дотримувався всіх постів, середи і п’ятниці. Обов’язково підкорявся батькам і всім старшим від себе, виявляв належну повагу. Якщо по дорозі зустрічаєш любого дідуся чи бабусю, то учень повинен зняти головний убір і привітатися, навіть якщо вони були йому зовсім незнайомі. Перед священиком і вчителем учень знімав головний убір та за декілька кроків кланявся. Навіть проходячи біля вікон їх квартири, повинен був йти без головного убору, навіть якби вчитель і не дивився у вікно. Кожну неділю в свято учні повинні з’являтися до церкви по першому благовісту, до початку Богослужіння, не дивлячись ні на яку погоду. Ця служба в церкві розпочиналась зимою і влітку о 4 годині ранку. І якщо хто з учнів спізнився чи, стоячи в церкві, розмовляв або тішився, то на другий день їх безжалісно били різками.

Ще цікаві факти можна знайти в матеріалах Державного архіву Сумської області. «Списки Полтавских губернских предводителей дворянства / Приложение. Уездные предводители дворянства с 1802 года  Ч.2. Гадячскій уездъ/»

Предводитель Полтавского губернского дворянства с сентября 1877 – по сентябрь 1880 г. Устимович Прокопій Андріанович.

…Устимович Софья Андреевна, вдова, супруга П.А. Устимовича (уроженная Безакъ, дочь бывшего кіевскаго генерал-губернатора А.Н. Безакъ): устроила на свои средства и на своей земле начальное училище для хуторов Коновалова и Ветхаловки, построила каменное зданіе для школы и квартиры учителя и выдает ежегодно на школу 100 руб. Школа открыта сентября 1901 г. (гадячскій уездъ). Прекрасное зданіе этого училища, съ библіотекой расположено среди школьного фруктового сада. При школе устроена баня, едва ли не единственная въ уезде. Возле школы, на отдаленной усадьбе построен и снабжен всем необходимым фельдшерский пункт, с пріемной для больных, кабінетом для врача и аптекой. При с. Татарино, в Лохвицком уезде, подарила усадебное место с садом и огородом.

В сосновом бору, под городом Гадячем, при р. Псле построила дом-дачу, с полной обстановкой для летняго пребыванія в нем учителей и учительниц с целью поправленія здоровья. Этот дар передан Полтавскому губернскому земству.

Часть своего именія, при д. Ветхаловке, в количестве 200 дес. с барским домом, домовой церковью, садом завещала в полную собственность Полтавскаго губернскаго земства для просветительных целей. Свой дом в Курске, с обширной усадьбой, расположенной в центре города, она завещала в собственность Ведомства учрежденій Імператрицы Маріи, для благотворительных целей.

Часто проживая в Курске, она постоянно благотворительствовала. Не забыла и своих служащих, обязав прямых наследников выдавать им пенсіи. Она пожертвовала  1000 р. Полтавской Маріинской женской гимназіи на стипендію имени дочери своїй Наталіи Прокофьевны, стипендія учреждена 12 февраля 1902 года.  Скончалась в своім именіи 9 іюня 1911 года и погребена в Курске. Последним желанием покойной было быть похороненной  возле мужа и поставить маленькую плиту из белого мрамора с надписью:

«Софья Александровна Устимович»…

П.В. Яковенко, голова Національної спілки краєзнавців України, директор музею освіти м. Горлівка,

О.О. Зозуля, завідуючий туристично-інформаційним сектором Гадяцького районного краєзнавчого музею