Олена Митрофанівна Шатрова – російська і радянська актриса
Народилася 31 травня 1892 року в Москві. У 1912 році закінчила Петербурзьку приватну «Школу сценічних мистецтв». У 1912 році керівник Харківського драматичного театру Н.Н. Синельников запросив Шатрову в свою трупу, де вона дебютувала в ролі Джесіки у «Венеціанському купці» Шекспіра. У цьому театрі актриса служила чотири сезони, ставши дружиною старшого сина Синельникова, а пізніше познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – актором того ж театру Миколою Радіним (справжнє прізвище – Казанков).
У 1916-1917 роках Шатрова служила в Театрі Суходільськ (з 1917 – Московський драматичний театр); у 1918 році стала провідною актрисою Театру Корша. Провівши сезон 1924-1925 років у Театрі ім. МГСПС, у 1925 році Шатрова повернулася в колишній Театр Корша, що до того часу вже отримав нову назву: Московський театр «Комедія».
У 1927-1928 роках Шатрова виступала на сцені Краснодарського театру драми; у 1928 році разом з чоловіком і партнером по сцені знову повернулася в колишній Театр Корша.
У 1932 році Олена Шатрова стала актрисою Малого театру, на сцені якого дебютувала в ролі Лідії Чебоксарової в п’єсі О.М. Островського «Скажені гроші». Свої кращі ролі в Малому театрі, де вона служила до кінця життя, актриса зіграла в п’єсах О. Островського.
Шатрова багато працювала на радіо, брала участь у радіовиставах.
Після смерті чоловіка в 1935 році вона залишилася зовсім одна, єдина спільна дочка Марина померла від туберкульозного менінгіту ще маленькою дитиною. Від самотності вона рятувалася творчою роботою та громадськими турботами, займаючись соціальними проблемами в СОТ. У 1964-1976 роках була заступником голови Президії Ради Всеросійського театрального товариства.
Пішла з життя 15 липня 1976 р. Похована на Ваганьковському кладовищі поряд із чоловіком Н.М. Радіним.
Чому ми про неї згадали і що пов’язує цю жінку з Гадяччиною?
Як згадує Жанна Сергіївна Насіхуліна (Білан), корінна гадячанка, актриса Олена Митрофанівна Шатрова та її чоловік актор М. Радін майже кожного літа жили у її бабусі й дідуся Агафії Никифорівни та Івана Олексійовича Біланів протягом майже 50 років, лише з невеликою перервою в часи війни. Їм дуже подобався Гадяч, любили кататися на човні по Пслу, милуватися нашою прекрасною природою. Вони називали Гадяч – «наша маленька Москва». Іноді, коли до акторів заїжджали гості, ставили прямо на подвір’ї невеличкі п’єси: «Грозу», «Вовки і вівці» О. Островського, «Влада пітьми», «Цар Федір Іванович» Л. Толстого. Жанна Сергіївна згадує, що до них сходився майже весь Заяр на ці вистави, які актори давали безкоштовно для всіх бажаючих. Потім довго аплодували і дарували величезні букети квітів. Актриса хотіла побудували власну дачу в Гадячі, у районі Лесиного гаю, але чомусь не змогла отримати дозвіл. Шатрова та її чоловік товаришували з багатьма гадячанами, їх часто запрошували в гості.