Не всі українці вітають те, що зараз відбувається в Україні

У 2017 році минає сто років від жовтневого перевороту у Петербурзі. Майже 70 років цей переворот називали революцією, героїв ушановували. Їх іменами називали міста, вулиці, площі. До речі, Майдан Незалежності у Києві носив назву Площа Жовтневої революції. Але минув час, змінилися пріоритети. Із 1991 року містам, вулицям і площам повернули їх історичні назви. А сам жовтневий переворот називають трагічною сторінкою в історії народів, які входили до колишньої Російської імперії.

В українців чомусь дуже великі симпатії до революцій, за останні 10 років ми пережили їх уже дві, і напевно, ця буде не остання.

Нині всі засоби масової інформації переконують українців у тому, що ця подія є історичною, що вона поклала початок новій історії України, але у 2004 році ми усе це чули вже! На майданній сцені протягом останніх 4 місяців ми бачили ті ж самі обличчя, які промовляли ті ж самі лозунги. Нині вони повсідалися у міністерські крісла. Поклали до кишень свої міністерські зарплати, приховали свої бізнесові доходи і закликають нас затягнути паски, бо Україна переживає складні часи, які колись закінчаться. А коли вони закінчаться? Яке мали право майданні отамани переступати закон, виводити народ на таке шалене протистояння лише для того, щоб при владі змінилися лише обличчя, а сутність самої влади – ні.

Я хочу проаналізувати, що втратили ми і що здобули внаслідок цієї чергової революції. Ми втратили мирну, спокійну країну, де була стабільність. Президент Янукович не підписав Угоду про асоціацію з ЄС, яка була вкрай невигідна Україні. Натомість він привіз вигідні контракти з Китаю та Росії. Від Росії Україна отримувала 15-мільярдну допомогу, а також знижену до 268 доларів ціну на газ. Зниження ціни на газ давало можливість підвищити рівень економіки, знизити ціну на комунальні послуги для бюджетних установ та населення.

Ми це не прийняли, натомість радикали здійснили збройний переворот. У результаті якого Президент змушений був покинути країну. Не він перший, не він останній. Коли зараз я чую на його адресу звинувачення за втечу, то скажу, що не засуджую Президента, адже в ті жахливі дні ніхто не міг передбачити, якою була б його доля. У 2004 році убили міністра Ю. Кравченка, міністра транспорту Кирпу – і списали все на самогубство. Та й Музичка вбили. А сценарій той самий – самогубство. Тож Бог уберіг Президента, а на все Його воля. Опозиції найвигідніше, щоб Янукович мовчав, але саме Бог вирішив інакше.

То що ж маємо ми зараз. А маємо те, що маємо: зарплати і пенсії заморожені, виплати при народженні дітей зменшені, ціна на газ та тепло збільшується в рази, ціни на всі товари виросли. Хай живе революція, та чи виживемо в цих умовах ми? А кого це цікавить? Може, нашого циніка Прем’єр-міністра Яценюка, що кричав «краще куля в лоб, ніж жити в такій країні», а натомість під кулі посилає інших? Результатом саме дій нинішньої влади стала втрата Криму. Вони не можуть визнати недолугість свою, невміння домовлятися, тож у всьому звинувачують Росію, але ж це воля народу Криму. І як не гірко, але це треба визнати. В українців є гарна приказка «Купуєш хату – купуй сусіда», а сусідами України є з одного боку ЄС, а з другого – Росія. Тож жити треба мирно з обома. Нас так ревно нова влада тягне у Євросоюз, але ж ми там нікому не потрібні. Вони багато обіцяли на майдані, а чим допомогли? Країну розвалити допомогли, а от відбудовувати не поспішають. А недавня заява про те, що ЄС відкриває кордони для українських товарів, правда з обмовкою, що ввозитимуть українці лише зерно. А для круп і м’яса європейські ринки будуть закриті. Тож Україна перетвориться на сировинний придаток ЄС, чого він усі ці роки і домагався. Так що «Слава Україні»! Якщо зовнішній ворог не міг нас подолати, то ми йому допомогли і зруйнували свою країну самі. А слава Україні буде тоді, коли це, дивлячись на наші досягнення, скажуть інші народи, а поки що не треба самим себе хвалити.

Мені соромно за розгромлені будівлі державних установ, пограбовані військові склади. Але я горджуся силовиками, які переживають дуже складні часи через те, що стояли на сторожі закону, а не займали місця на барикадах, як до того закликали революціонери, бо якби ще й силовики розділилися барикадами, то ми б мали повноцінну громадянську війну.

І знову за все платитиме народ, страждатиме народ, бо новоявлені керманичі держави, окрім солідних зарплат, мають ще й бізнес, та й хабарі братимуть не соромлячись, а нова влада своїх не здаватиме. Це вже видно потому, як розслідується справа про побиття голови НТРК депутатами від «Свободи». І за це мені соромно.

Соромно мені і за вас, журналісти. Ви кричите про свободу слова, а самі відпрацьовуєте гроші, які вам платять власники газет, телеканалів. Тож хіба це свобода слова. Ви можете написати в газеті чи показати в телесюжеті своє бачення проблеми? Ні! Все ви погоджуєте з керівництвом. Тож перш ніж оцінювати діяльність інших – оцініть себе.

А слабо вам пройтись по магазинах міста і подивитись, де встановлено контрольно-касові апарати. Адже зараз знову кому війна, а кому мати рідна. Все значно здорожчало, власники магазинів рахують доходи, а ми – залишки знецінених зарплат. А як ці власники декларують доходи? Ведучи подвійну бухгалтерію, підприємці приховують реальні доходи, сплачуючи у державну скарбницю мінімальний податок. Навіть такий бос-лжепатріот як Жуковець, власник ювелірних магазинів, теж працює без контрольно-касових апаратів. Палац Жуковця всі знають. Тож за які кошти, якщо за деклараціями він бідний? У країнах Євросоюзу сплата податків є обов’язковою, а приховування доходів карається жорстко. У нас же обдурити державу – це святе. А потім кричати на всіх майданах про свою любов до неї.

Я пишу цього листа у відповідь на надрукований у вашій газеті лист Галини без прізвища, що проклинала прихильників Партії регіонів. Не сподіваюсь побачити його надрукованим у вашій газеті, але однаково пишу. Щоб ви бачили, що не всі українці вітають те, що зараз відбувається в Україні.

Я не пророк, але знаю, що нас чекає. Дай Боже, щоб переміг здоровий глузд і припинилися протистояння. Припиніть роздувати полум’я ненависті до людей, які мають іншу думку, до Росії, яка є нашим сусідом.

Якщо цього не станеться, наш чекають «смутні часи», а винними в цьому будемо самі ми, бо не поважаємо себе. Зараз ми в усьому звинувачуємо Януковича, у 2005-2010 звинувачували Ющенка, у 1994-2005 – Кучму, у 1991-1994 – Кравчука. Виходить, усі чотири наших Президенти були не такими. Але, ганьблячи їх, ми ганьбимо самих себе. А треба поважати своїх лідерів, поважати свою країну. Повага до країни – це повага до її законів. Нікому ні під якими лозунгами не дано права переступати закон. Якщо, дивлячись на те, що зараз відбувається в країні, наші революціонери ще цього не збагнули, тоді у нашого народу і в нашої країни немає майбутнього.

Надія Р., м. Гадяч