Танки йдуть…

Тривожними були вихідні для гадячан і жителів району. Більш ніж півстоліття люди не чули гуркоту танків, не бачили у місті людей, одягнених у камуфляж і шоломи… А тут – колони з військовою технікою, на асфальті – сліди від гусениць танків,  і похмуре небо, на сірому тлі якого вертоліт кольору «хакі». Усе це не наснилося, а стало реаліями сьогодення.

Друга половина дня. Місто обговорює останні події,  серед яких найпопулярніша – рух військових машин через центр Гадяча. Четверту колону вийшли зустрічати заяряни – десяток людей з прапором України стояли понад дорогою, виглядаючи військових.

А в цей час повним ходом відбувається укріплення новоствореного блок-посту на розвилці (Красна Лука, Хитці, Липова Долина). Будувати його почали ще з 10 ранку. У западині між дорогою та лісосмугою стоїть БТР,  біля нього декілька солдат у повному оснащенні розкручують колючий дріт.

Військовим допомагають наші – мовчки, кажуть, солдати на контакт не йдуть.

Довкола блок-посту багато машин. Під’їжджає сіра іномарка, два новоприбулих чоловіки цікавляться, звідки приїхали військові.

«Не знаю, не признаються. Дехто думає, що зі Львова, інші – що з Чернігівської військової частини «Десна». Балакають по-західнянськи», — відповідає чоловік у спортивних штанах і камуфляжній куртці. 

Дехто просить, щоб військові не потрапляли в кадр. Під’їжджає машина з причепом, на якому мішки з піском. Молоді хлопці організовано розвантажують. По інший бік – окопи, які активно обкладають мішками. Носити пісок допомагають дві жіночки. Вони на спалахи фотокамери реагують по-своєму: «Мене це дратує, зараз розірву. Ти б краще мішок у руки взяла замість фотоапарата!»

Ще одна жінка, невисокого зросту,  у темній куртці і шапці, питає, чи можна солдатам привезти їсти.  Їй відповідають: «Нужно!» За якісь півгодинки немісцеві вояки сидять біля БТРа і  вже смакують вечерею по-гадяцькому.

Через деякий час приїжджають з міста і повідомляють, що за кілька хвилин рухатиметься колона з військовою технікою. Чути звуки міліцейської сирени, під супровід якої з Липоводолинського краю рухається колона з танками, БМП і УРАЛи  з солдатами. Усі знімають на мобільні телефони, махають руками і свистять. Від гуркоту стає не по собі – і просто не віриться…

Ряд машин проїхав, робота продовжується. Вантажна техніка, яка стояла віддаля, під’їжджає ближче – краном переносять плити, щоб у разі чого перегородити дорогу.

Компанія чоловіків стоїть, обтираючи руки від піску, у розмові скаржаться, що немає нікого з керівництва.

«Беседа проїхав повз пост, глянув, що дурачки копаються, і поїхав – хай собі риють! Розколотька щось не видно…» — говорять.

Близько 700-800 мішків з піском привезено на блок-пости.

Смеркає. Вітер стає суворішим. Їдемо на вельбівський блок-пост.  Він також новозбудований. Обабіч дороги лежать мішки з піском і плити. Стоять два БТРи, біля них ходять солдати. Машин знову ж таки багато. Під’їжджають мікроавтобуси, видно, що аж просідають – заповнені мішками з піском. Їх дружно і миттєво розвантажують. Тут же  у військовій формі ходить і районний військовий комісар. Хоча вже стемніло, машин з’їжджається ще більше.

Їдемо далі — на перший блок-пост, що між Веприком і Вельбівкою.  Його видно здалеку  – дає про себе знати проблисковий маячок. Тут знаходяться тільки наші – майже всі у військовій формі і з мисливськими рушницями.  Говорити відмовляються, кажуть, невчасно.

«От коли ви минулого разу приїжджали, то тоді з радістю вам давали коментар. А зараз не дуже вчасно, усі знервовані», — відповідає високий кремезний чоловік у камуфляжному. 

Між собою хлопці обмінюються новинами, розпитують, що і як на постах. Обговорюють почуте:  що це тільки перша ластівка – на район і довколишню територію буде направлено 100 одиниць техніки – оберігати стратегічні об’єкти.

Чується уривок розмови: «…Бабки плачуть, панікують…. Та хай краще переплачуть, та все наладиться, ніж… Аж страшно подумати».

На годиннику вже 19.00. Хлопці готуються здавати пост. Кажуть, що чергують з 6 ранку до 6 вечора по 3 людини, але в цю ніч варту нестимуть більше людей.

Ті, хто відчергував, прощаються, сідають в автобус і їдуть додому. Починається дощ, який переходить у мокрий сніг. Хлопці бойового настрою не втрачають. Попереду  тривожна ніч, а завтра – результати референдуму та свіжі новини.

 ***

У понеділок вранці небайдужі люди привезуть солдатам снідати, а  самооборонці зберуться на нараду у «Лісовій пісні», де вирішать подальші дії. У цей же час оголосять, що на підтримку військових уже зібрано понад 17 тисяч гривень.

На краснолуцькому посту солдатів «закидали» їжею – понавозили харчів звідусіль. Кажуть, підтримка людей просто неймовірна!

Олена Козаченко

Підприємці міста хто чим може допомагають самооборонцям та приїжджим солдатам. Наприклад,  директор ЗАТ «Гадячсир» Павло Дяченко забезпечив їх сиром та згущеним молоком.