м. Гадяч, вул. Гетьманська, 62-б
Банер 360x90 1-1-1 (шапка) Майно
Банер 360x90 1-1 (шапка) Друкарня 3
Банер 390*90 шапка реклама

хатаБогдана з Остапом готувалися до весілля – віддавали доньку заміж. А майже посеред подвір’я майстри зводили високий дерев’яний паркан. Володька, рідний брат Богдани, відгороджував від сестри свою частину обійстя.

– Не можеш зачекати кілька днів? – запитав Остап, швагро, коли Володька привіз із міста двох чоловіків. – І взагалі, чим ми тобі не вгодили? Матір доглянули. Поховали по-людськи. А ти… Згадав, що був сином, коли вирішив майже половину хати відсудити? Тепер, перед Софійчиним весіллям, ще й подвір’я ділиш. Ти ж їй не тільки рідний дядько, а й хресний.

Володька вдав, що не чув Остапа.

couple cute kid kids love Favim.com 47530 large1– Чули, Ганна Тодоркова професоркою стала, – перемовлялися жінки біля сільської крамниці.

– Чи й далі буде Ярині допомагати? А мо’, загордиться.

– Та наші деякі місцеві вчительки несуть себе так високо, що Ганні й не снилось. Ех, був би живий Степан…

…Ганнина й Степанова родини – сусіди. Через кілька хат живуть. Хлопець був старший за Ганну на три роки. Здавалося, він закохався в дівчину з пелюшок. Тодорко, батько, улітку виносив колиску в садок, коли дорослі працювали на городі, щоб було чути, як донька прокинеться. Степан часто прибігав до сусідів. Спершу з цікавості. Потім несміливо погойдував колиску, коли маленька починала пхинькати. А коли Ганнуся навчилася ходити, водив її за руку на подвір’ї, аби не впала.

Person on Bench AloneДумки рвали його сни на клапті. Він уже забув, коли нормально спав. Не любив ночей. Не любив холодів. Не любив дощів. Чекав ранків і погожих днів. Неквапом пив чай. Слухав новини. Збирався і йшов у скверик, що неподалік. Сідав на лавку. Ніхто не звертав уваги на пенсіонера, який вже довгенько «чергує» тут. Уранці всі кудись поспішають.

Стрілки годинника добігають до дев’ятої. До будинку через дорогу під’їхала срібляста автівка. Із машини вийшов статний чоловік. Розміреною ходою рушив до дверей офісу.

горіхиОголошеного у середині листопада 2016 року Національним університетом біоресурсів і природокористування України за підтримки тижневика «Базар Медіа в Україні».

Мета: знайти найкращі місцеві форми волоського горіха.

1876770 600Ще в інтернаті Оксана мріяла про велику дружну родину. Хоч мала блискучий атестат, вступати  на подальше навчання не стала. Розуміла, що треба мати власну копійку, житло. Пішла працювати на фабрику. Радощам її не було меж, коли фабком надав їй кімнату в гуртожитку.

На фабриці Оксана познайомилася з місцевим хлопцем. У Павла очі – глибокі, карі. Вони наче поглинали її всю, коли вони зустрічалися поглядами, змушували шалено битися її серце. Струнка, тендітна, усміхнена Оксана, із симпатичними ямочками на щоках, теж запала хлопцеві в душу.

Якось після вечірньої зміни Павло провів її до гуртожитку. У повітрі пахло зеленню, квітами і ще чимось дивовижним, весняним, від чого крутилася голова і ставало млосно і щемко. Павлові ніяк не хотілося відпускати дівчину. Він несподівано міцно стиснув її в обіймах, обсипав поцілунками: «Яка ти прекрасна, Оксаночко. Ти заворожила мене своєю красою і ніжністю. Я зрозумів, що не можу без тебе жити…»

00Тепер Галина часто згадувала покійну маму, її гірку усмішку, коли вона з’явилася у рідній хаті з дитям на руках.

«Ти хоч уявляєш, дочко, як то ростити дитя без батька? Хіба мало тобі було сирітського дитинства, коли батько покинув нас, щоб і синові своєму таку ж долю постелити?» – захлиналася матір слізьми. Галина благала неньку простити їй за сором і людські пересуди, які доведеться їм пережити. Запевнила: вони обидві ще будуть гордитися Гордійком. «Мені – тридцять шість, а щастя обминає мене, матусю. Тепер маю для кого жити».

19a 400x600Рішення про те, що Славко поїде на заробітки, приймали спільно. Звичайно, Людмилі не дуже хотілося відпускати чоловіка за кордон. Та що робити?

Підприємство, де працювали обоє, закрили. Пробували вести власний бізнес, але тих заначок, які мали, не вистачало на щось більш-менш пристойне. А торгівля на ринку у мороз і дощ давалася Людмилі взнаки: усе частіше хворіла, зароблене витрачала на ліки.

00656150Він намагався знайти у доглянутій вишуканій жінці щось від колишнього дівчиська. Тепер замість «хвоста» вона носить коротку зачіску. Змінила колір волосся. Колись терпіти не могла шаликів. А зараз на ручці її сумки красується шалик кольору морської хвилі. І це зовсім не дисонує з діловим стилем. Навпаки, цей романтичний штрих надає її образу безтурботно-елегантного шарму. Він немов підглядав за нею, боячись зустрітися із знайомим поглядом…

Вхід через соц.мережі