Монах-іконописець малюватиме гадячан
Цікавий і надзвичайно гарний стінопис з’явився нещодавно у Гадячі на вулиці Дзержинського. Його автор – монах Олександр. Із ним ми познайомились минулого тижня і вирішили розповісти вам, шановні читачі, про те, що саме наш герой зобразив на своєму творінні, скільки часу витратив і над чим планує працювати надалі.
Олександр родом із Донеччини. Він художник-іконописець, професійно займається аерографією інтер’єрів та екстер’єрів. Своїй справі навчався у Ризькому художньому технікумі. Із 2000 року живе при одному із монастирів у Києві. Чому обрав такий життєвий шлях – розповідати не хоче. Каже лише, що саме там знайшов себе справжнього. При монастирі отримав нове ім’я Ахіла і був висвячений із послушника у монаха. У той же час він продовжив займатись улюбленою справою – малював і реставрував ікони, розписував камінь, кераміку, плитку, робив ліпнину… І хоч широкому загалу Олександр не надто відомий, але у художницьких колах його знають і рекомендують. А по деяких роботах навіть впізнають його почерк – наприклад, вівтар Харківського Хрестовоздвиженського храму реставрував саме він, а у Градизькому храмі Георгія Побідоносця створював вертеп.
До Гадяча приїхав на запрошення далекого родича (власника магазину, над фасадом якого зараз працює Олександр). Розповідає, що той попросив зробити щось незвичайне і оригінальне, а він саме мав вільний час, тому з радістю погодився. На виконання стінопису пішло близько двох місяців – персонажів вирізав ножем із пінополістиролу, потім зашпаклював, переніс усе на стіну і тепер розфарбовує. Ви здивуєтесь, але українських парубків та дівчат, які зображені там, Олександр змальовував із сувенірних глиняних пляшок одного з горілчаних заводів. А от бородатого чоловіка автор малював із… себе!
Олександр каже, що не може працювати без натурщиків, тому довелося викручуватись:
«Без цього ніяк не вдається. До речі, наступний малюнок на іншій стіні цього ж магазину, робитиму вже з натури. Гадячани погодились позувати. Це буде фентезі – уявіть собі вечір, перед накритим столом стоять два козаки (один вгодований, а другий худорлявий) і протягують руки до україночки, яка танцює на воді під місячним сяйвом…»
Паралельно Олександр працює над створенням ікон і вивчає роботи інших майстрів іконописців. Завжди намагається прислухатись до порад сторонніх людей і, якщо вважає їх слушними, використовує у своїх роботах. Навіть під час роботи у Гадячі люди радили зобразити якийсь храм. Так на малюнку з’явилася Плішивецька Покровська церква. До речі, автор вважає її найкращою із тих, які він бачив у своєму житті. Тому у нього народилося бажання відреставрувати її. Про свої задуми Олександр розповідав отцю Роману, настоятелю церкви. Але, як завжди, усе впирається у кошти – подібні роботи коштують чимало. Навіть якщо не враховувати вартість самої роботи, лише на матеріали, виходить солідна сума, яка для церкви не підйомна.
За створення гадяцького стінопису Олександр плати не брав. Каже, що поки працював тут руками – відпочивав душею і багато думав. Щойно завершить роботу, планує повертатися у монастир. А нам, гадячанам, залишить спогад про себе у вигляді чудових зображень.
Оксана Кириченко
