«Ніхао», Гадяч!

Саме так привіталася до нас гостя редакції – учителька англійської мови  Руслана Шаманська. На кілька днів вона повернулася додому із Пекіну, де останні три місяці навчала дітей англійської мови в одній із приватних шкіл. До нас завітала із подарунками – привезла газети для редакційного міні-музею. І погодилася поділитися враженнями про далеку країну із нашими читачами.

Перше, що вражає, – це поєднання історії, комунізму і високих технологій

Китайська Народна Республіка – країна комуністична, президент там не головний. Наприклад, центральна площа дуже схожа на Червону Площу, такий же мур, мавзолей Мао Цзедуна і Заборонене місто Гугун (Gugong) – це система імператорських палаців, які були споруджені в п’ятнадцятому столітті.

Комунізм у них процвітає, у школі, де я працюю, є піонери. Кожного ранку лінійка, зарядка, «салют», ходьба строєм, марширування. 

Поруч із комунізмом у них дуже розвинуті технології. Економіка побудована на внутрішньому рівні – вони самі виробляють і самі купують. Йде товарообіг, тому дуже швидко будуються дороги, залізниці, будинки, міста. За останні 5-10 років Китай дуже змінився, навіть у найвіддаленіших селах є цивілізація.

Хоч я жила у Пекіні недовго, але кожні вихідні намагалася подорожувати. За короткий термін побачила центральну Площу Тяньаньмень, подивилася імператорські палаци, Храм небес, Храм Конфуція, Храм Лами – там буддисти поклоняються, палять ароматизовані палички. Бачила 97-метрову статую Будди, яка занесена у Книгу рекордів Гіннесса, бо вирізьблена із цільного шматка деревини.  

До культури китайці ставляться, як до історичної спадщини, і навіть сучасне та оброблене має такий вигляд, як автентичне.

Водою керує комп’ютер

У Китаї дуже багато парків відпочинку. Вулиці засаджені деревами, кожен клаптик землі чимось прикрашений. Проте майже усі парки, як і водойми, штучні, але оздоблені під природні. До речі, китайці дуже люблять вербу.

Особливо сподобався парк «Форест». Це олімпійський ліс, створений у 2008 році, перед олімпіадою у Пекіні. Там вириті озера і річки, зроблено усе екологічно, а водою, яка постачається для річок і поливу, керує комп’ютер. Тобто усе за останнім словом техніки. 

Шалені враження від ландшафтного Парку світу. Він побудований за принципом материків, на кожному із яких можна побачити визначні місця, такі як міні Ейфелева вежа, Біг Бен, Тауер, статуя Свободи.

У парках люди переважно відпочивають, але всидіти на лавках вони не можуть, особливо люди у віці. Намагаються рухатись, робити зарядку, «ганяти» кров. До речі, у парках зустрічала переважно старше покоління.

Усе через мобільний

Країна надзвичайно розвинута, тож без сучасного мобільного телефону там не обійтись. Мобільний дає змогу сплатити рахунки,  користуватись таксі, велосипедами і метро.

Я у Гадячі часто їздила велосипедом і у Китаї також люблю. Велотранспорт там дуже поширений. Існують публічні компанії, які надають послуги велосипедів. Біля станції метро чи на стоянках стоять велосипеди різних кольорів. А у телефоні є мобільний додаток для прокату «мотобайків». Наприклад, потрібен мені велосипед, я його знаходжу на вулиці, ззаду в нього причеплена табличка із QR-кодом. Сканую цей код телефоном, який «прив’язаний» до моєї банківської картки. Один нюанс – потрібно, щоб на картці було 200 юанів. Далі на телефон отримую код, який потрібно увести у замок на велосипеді – і все, можна їхати.  1 година прокату коштує 1 юань (4 гривні). Приїхала куди тобі потрібно, закрила замок – і все.

Із таксі так само: плачу через мобільний, в якому показує, яке авто до тебе приїде і коли.

Метро – найпопулярніший вид транспорту. Коштує 6-7 юанів. У метрополітені завжди дуже багато людей. Але, не дивлячись на це, усі стоять у черзі, і коли під’їжджає вагон, люди стають у шеренгу і дуже швидко заходять, ніхто не товпиться і не штовхається. А іноді буває, що у час пік люди у біленьких рукавичках заштовхують людей, щоб двері зачинилися.

Але є й інший бік медалі – у Пекіні більшість сайтів або мобільних сервісів, до яких я звикла в Україні, не працюють. Система фільтрації Інтернет-контенту в Китаї називається  «Золотий щит». Наприклад, у них відсутній Google і Opera, не працює Facebook, Instagram і Viber. Натомість є  WhatsApp і WeChat. Приїхавши туди, я своїх гадяцьких підключила і вільно спілкуюсь. 

До того ж, у Пекіні речі на ринках не купують, бо використовують онлайн Інтернет-магазин Taobao.

Говорити китайською

Ієрогліфів  поки я знаю всього… три. Розмовляю за допомогою того ж телефону і перекладача. Китайську вчити дуже важко, бо у них чотири види інтонації. Дуже часто сказане мною слово вони повторювали так само, але з іншою інтонацією, і це уже означало щось інше.

А от цифри знаю добре. Це мені допомагає торгуватись на базарі. На китайських ринках ціни значно завищені – із 500 юанів можу «збити» на 100.  

Капронові колготки бачили вперше на мені

Мода у Китаї своєрідна – кожен ходить у чому забажає. Люблять усе яскраве. Школярі ходять у шкільній формі, а учителі притримуються вільного стилю. Я серед них виглядаю дивно, бо привезла із собою одяг ділового стилю, а там так не одягаються.  А коли приходила у капронових  бежевих колготах, то до мене підходили і просили помацати – вони носять тільки чорні теплі колготи.

Та й взагалі до нас, міжнародників, там відносяться по-іншому. Діти можуть доторкатись до шкіри (їх дивує білий колір, адже у них шкіра жовтувата), люблять заглядати в очі світлого кольору, цікавляться волоссям. У китайців воно в основному чорне і жорстке, а у мене ніжне, тоненьке і міліроване – це вважається особливим шиком.

Солодощі не смачні, а на вулицях немає опалого листя

Їла я там усе. На щастя, продуктів на базарах вдосталь: є фрукти, і овочі, і м’ясо. Дуже багато органіки, тому частіше їм овочі. Воду для себе купую у вуличних автоматах.  А от солодощі у них жахливі. 

Дивує те, що на вулицях взагалі немає опалого листя. Китайці дуже дотримуються чистоти. І навіть якщо на вулиці хтось викинув сміття, то прибиральник відразу його прибирає.  Але у той же час  і чоловіки, і жінки плюють і шаркають під ноги. Для них це нормально. 

Батьки і діти

Не можу сказати за всю країну, але здається, що пенсії у них взагалі немає або вона  просто мізерна. Мама знайомої жінки отримує 125 юанів – це 500 гривень на наші. Тому, коли діти виростають, одружуються і мають власне житло, вони повинні забрати до себе батьків. Відповідно, батьки допомагають: готують, прибирають, ведуть домашнє господарство і наглядають за онуками. До речі, у Китаї відсутнє поняття «декретна відпустка», для догляду за новонародженим дається всього 2-3 місяці.  Далі няньчать бабусі й дідусі.   

Із приводу зовнішнього вигляду малюків також не заморочуються – у них немає межі сорому.  На штанях для немовлят між ніжок вирізи, а в туалет можуть посадити серед тротуару.

Проте у школах діти дуже виховані, практично не балуються. Учитель для них – це святе. А ще мобільний телефон до школи брати із собою заборонено.

Чесно кажучи, за  2 місяці інтерес до китайської культури пройшов. Я зрозуміла, що усі храми майже однакові: покрівля із бамбука, голови дракона або лева. Але сподіваюся, що я ще не зовсім дослідила цю країну контрастів, відкривати яку я продовжу для себе.

Проте, певний час перебуваючи за межами рідної України, переосмислюєш цінності.

«Базар Медіа в Україні»