13-та поїздка в АТО

На початку грудня наші волонтери знову доправили гуманітарний вантаж у зону проведення антитерористичної операції. Планувалося, що поїздка буде в Донецьку область у Маріупольському напрямку. Але відправились у Луганську область через Соледар, Лисичанськ, Сєверодонецьк у м. Новоайдар.

Як завжди, завдячуючи небайдужим громадянам нашого міста та району, ця поїздка стала можливою. Але, як заведено, почну все по-порядку.

Нашу поїздку ми планували ще на початку листопада, але через певні фінансові труднощі її довелося відкласти. Хочу трішки роз’яснити. Багато хто вважає, що кожна поїздка в зону АТО фінансується з якихось фондів чи за кошти благодійників – мільйонерів, і волонтери отримують зарплатню, мовляв, чого б це безкоштовно кудись їхати та ще й із ризиком для життя. Усі, хто возить гуманітарну допомогу нашим бійцям і називає себе волонтерами, без виключення добровольці і ніякої грошової чи матеріальної винагороди за це не отримують. Тому, люди добрі, не поширюйте байки про високі зарплати волонтерів.

Як я вже згадував, ми планували поїздку в бік Маріуполя, але так сталося, що напередодні виїзду у волонтерський центр допомоги військовим нам зателефонував старшина роти ремонтно-відновлювальної бригади, родом із с. Сватки, Сергій Рева й попросив, якщо буде можливість, відвезти їм теплі речі та продукти.

У місто Соледар Донецької області, де розташована рота Сергія, ми приїхали близько 21-ї години. Уже вкотре я бачив радість воїнів від того, що до них завітали волонтери, які не забувають про них і, не зважаючи на ризик, привозять їм посилки з домівки. Бійці тиснули нам руки й говорили слова вдячності за те, що приїхали, за те що привезли такі необхідні речі (ватяні штани, светри, чоботи, валянки, носки, т/п, мило, з/п та багато іншого). Із продуктів харчування ми привезли: картоплю, моркву, буряк, капусту, свіжі яблука, пиріжки з капустою та повидлом, сало, сухофрукти, горіхи, консервацію, чай, каву, печиво, крупи та макаронні вироби. А ще ми передали воїнам листи та малюнки від дітей, за що бійці просили передати слова подяки їх авторам, а там, де є номер телефону чи адреса, пообіцяли зробити це власноруч. У свою чергу нам подарували шеврон із написом сектору АТО та прапор України, який підписали бійці ремонтної роти. Нас залишили на ночівлю. Після смачної вечері смаженою картоплею з салом та ковбасою нас поклали спати в одному наметі з військовослужбовцями. Через довгі розмови заснули ми вже близько 2-ї години ночі. А вже вранці на цій же базі зустріли ще одного нашого земляка із села Рашівка – Андрія Фреша, який подякував за теплий комбінезон. Хлопець їздить на бензовозі і теплі штани йому, як знахідка.

По від’їзді бійці ремроти передали ящики з печивом для діток у садочки до дня святого Миколая. До наступного нашого земляка нам довелося їхати ще далі – у місто Новоайдар Луганської області. Там проходить службу в механізованому батальйоні Максим Козлов. Нам також приємно було зустріти наших земляків із Полтавщини і на блокпостах у Новоайдарівському районі. Поки ми чекали приїзду Максима, ми зупинилися на одному із блокпостів поспілкуватися з бійцями батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Полтава». До речі, у цьому батальйоні проходять службу і четверо гадячан. Нарешті ми побачили молодого хлопчину невисокого зросту. Ігор весело запитав: «А чого такий малий?» На що боєць з гордістю сказав: «Так я ж танкіст!». Потім ми перевантажили зі свого мікроавтобуса в кузов вантажного ЗІЛа майже все те саме, що й ремонтникам, за винятком картоплі, бо, з їхніх слів, картоплі у них вистачає.

Після таких зустрічей ми повертаємось додому з почуттям виконаного обов’язку та враженнями від почутого та побаченого. І розуміємо, що ми робимо правильну справу, а головне – потрібну.

Із березня цього року у Ігоря Кудінова це вже 13-та поїздка в зону АТО. До речі, ремонт і утримання транспорту, на якому ми «подорожуємо», Ігор здійснює за власний кошт. Можливо, звіт про роботу волонтерів не багато кого цікавить: скільки відвезли, що, куди й кому, навіщо? По телебаченню ж сказали, що наша армія забезпечена всім необхідним на 100%, то навіщо ще щось кудись вести? Куди б ми не заїжджали, бачили, що ті відсотки, про які говорять по телевізору, мабуть, до цих підрозділів ще не дійшли. Після кожної поїздки у нас запитують, яка обстановка на передовій, наскільки почута інформація по телевізору відрізняється від побаченого чи почутого безпосередньо в зоні АТО, як забезпечені наші військові, як налаштоване населення Донецької та Луганської областей? А отже після кожної нашої поїздки я вважаю своїм обов’язком висвітлити в газеті насамперед тих хлопців, хто не злякався отриманої повістки й був мобілізований до лав Збройних Сил України, а також подякувати тим людям, патріотам, хто вірить у краще майбутнє, хто не зрадив своєму народу, Україні, тим, хто підтримує нашу армію, хоч і не на передовій, але по можливості.

Звертаюсь до тих, хто може й хоче чимось допомогти нашій армії. 59-та ОМПБр (ремонтно-відновлювальна бригада) ремонтує техніку та озброєння двох секторів АТО, а ремонтувати нічим. Потрібні набори ключів, головок, домкрати, зварювальні апарати, «болгарки», дрилі, ломи, кувалди, молотки та багато іншого. Кожен військовослужбовець, який приїжджає з відпустки, везе з дому якийсь інструмент. Хлопці розповідали нам, що у відрядженні в Харкові ходили по черметах й КУПУВАЛИ іржаві ключі, викрутки, ломи та інше. А ще ми бачили, що в батальйоні не вистачає пральних машин.

Тому всіх охочих допомогти харчами, інструментом, будь-чим, а також транспортом для відправлення нашим військовим допомоги, можна звертатись у Волонтерський центр допомоги армії або в Гадяцьку народну раду (готель «Жовтень»), а також у квітковий магазин поблизу магазину «Фора».

Від нас, волонтерів, особисто та від бійців АТО хочу висловити слова вдячності небайдужим громадянам Гадяча, громадам сіл Ціпки, Сватки, Красна Лука за можливість передати гуманітарну допомогу нашим землякам, які зараз знаходяться далеко від дому, оберігаючи наш із вами спокій.

З повагою Андрій Смірнов