«Людям бомби на голову падають, а вам вода тече?!»

Минулої середи кількагодинна злива добряче нашкодила мешканцям п’ятиповерхівки.

Дзвінком у редакцію гадячани, котрі проживають у будинку № 45 по вулиці Гетьманській, повідомили про те, що у них біда – їх добряче затопило. А ще додали: описати те, що сталося, дуже важко. «Приходьте, подивитеся…» І все.

Дійсно, тільки тоді, коли піднялася на 4-ий поверх, зрозуміла, що кількагодинному дощу раділи не всі.

У під’їзді, на поверхах якого лише по дві квартири, пахло вогкістю. А на стінах виднілися мокрі плями – залило добре. На 5-му поверсі до сірих слідів дощу додалися ще й чорні – від замикання погоріли проводи лічильників.

Спробувала дізнатися, що ж таки сталося. Натиснула на дзвінок квартири, що на 4-му поверсі.  Двері відчинила жінка.

– Учора приїхали робити дах. Зробили дірку і поїхали. Не знаю, чого, може, робочий день закінчився. А тоді як пішов ливень. Позатікало все. Тепер крайнього ніхто не знайде. На 5-му поверсі все погоріло. Світла немає. Не знаю, може, й техніка  накрилася. А воно ж літо. Холодильник… То краще розпитайте тих, хто на 5-му. Їм ой як дісталося… – бідкається гадячанка.

Піднімаюся на поверх вище. Зустрічаюся з подружжям Кривобоків. Дружина поспішає на роботу, чоловік вимочує ганчіркою воду на ламінаті. Піднімаю очі вгору – з гіпсокартонної стелі звисають лампочки. Звідти текла вода.

– КП «Гадяч-житло» проводило ремонт  покрівлі. Казали, що планово. Дах і раніше протікав… Вони приїхали, розламали, роздовбали велику дірку і на тому й кінчили. Пішли раніше. А дощ десь о 5-ій почався. Уся вода потекла в квартири. Я приїхав додому – з дверей капає, зі світильників, – розповідає чоловік.

– І сусідка постраждала. Усі щитові залиті, по проводах досі тече вода. Почали всіх обдзвонювати, кажуть, директор на виїзді. Коли заливало, вони відмовилися приходить. Прислали тільки електрика, і то вже на ранок. Учора ніхто так і не з’явився. Хоча обіцяли, що «зараз-зараз приїдемо», – розповіла жінка.

На годиннику була 10 ранку, а на проводах досі виднілися краплі. Дві квартири на 5-му поверсі постраждали найбільше. Та вода наробила клопоту й іншим: текла аж по східцях.

– Може, й підсохне згодом, але промочило добре. Сусіди з інших поверхів бояться, що плитка повідпадає.

Спускаюся вниз, щоб побачити ще одну мешканку 5-го поверху. Валентина Михайлівна Бур’ян тримає під рукою згорнутий килим, певно виносила просушить.

– Мене вже топить 15 років. Не раз зверталася з цією проблемою. Вони ж мучать мене – ніхто ніяк не реагує, – з тривогою у голосі розповідає пенсіонерка.

– Ви, може, чули, коли майстри почали роботу і в який час поїхали звідси? – запитую.

– Знаю, чого ж ні. О 6.30 почали і вже о 9-ій ранку їх не було. Вибили дірку і кинули.

– Я думала, вони під кінець робочого дня! – дивується сусідка, що слухає нашу розмову.

– Ні. Я ж домашня, бачила все. Не спала всю ніч, ходила світила ліхтариком, бо через лічильник пішла вода. Старалася затулити ганчірками, підставляла відра, щоб не так текло, бо піді мною сусіди євроремонт зробили. Виходжу, а там і на площадці ллє.

– Води було по кісточки!– підказує ще одна мешканка під’їзду.

– Як що не замкнуло? Погоріло б усе! Вибило світло. Ми почали дзвонити до всіх. Стоїмо під під’їздом, коли як почуємо деренчання – щиток вигорів. Не знаємо, чи не погоріла техніка вдома – досі ж світла немає, – скаржаться жінки.

– Так же не робиться! Я дзвоню до майстра, кажу: «Ой, Боже, що ж ви зробили? Їдьте сюди». А він мені: «Що ми зробимо? Ми не думали, що дощ піде».  Ніхто взагалі не прийшов. Начальника вчора шукали – не брав слухавки. Ми всіх обдзвонили: і Савченко, і Матюшенка. Набираємо майстра, він каже: «Людям бомби на голову падають, а вам вода  тече?!» – скаржиться Валентина Михайлівна.

Жалілися мешканки й на те, що прислали тільки одного електрика, мовляв, спека, а вдома продукти в холодильниках…

***

Чому так сталося, хто винен і як знайти крайнього? Щоб дізнатися відповіді на всі ці запитання, я зустрілася з керівником комунального підприємства Артемом Гусаком.

На столі в Артема Вікторовича лежить заява від мешканців під’їзду. Її копії розіслані до голів міської ради та райдержадміністрації.

– Цей будинок один із найстаріших у місті. Так, Валентина Бур’ян уже не раз писала заяви, ми давали таку відповідь: як тільки буде фінансування, так зразу ж і візьмемося за латання даху. Нині за державний кошт закуплено бікроеласт – спеціальний матеріал для ремонту покрівель.

– Чому так рано починають роботи?

–  У зв’язку з такими погодними умовами, коли сонце в зеніті, люди фізично не можуть працювати. Тому роками вже заведено, що під час ремонту покрівель працівники виходять на 6 ранку. Поки зберуть матеріали, то о 6.30 приступають до роботи.

На цьому будинку стара гідроізоляція наскільки прийшла в непридатність, що довелося шар за шаром здирати. Там струхло все. Нам довелося все вирубувати до бетонної стяжки – доволі великий сегмент. Коли його зняли, то побачили, що під низом усе настільки трухле і прогниле, що і за технікою безпеки, і за законами логіки немає смислу ремонтувати мокру покрівлю, заливати гарячу смолу.

Хлопці, справившись із цією роботою, поїхали в інше місце працювати, щоб те висохло. Звичайно ж, знайшлися отвори у покрівлі. Пішов дощ, і пролилася вода, бо, як я вже говорив, прорубано сегмент до бетонної стяжки. Захисної гідроізоляції не було. І сталося те, що сталося. Найбільше постраждав 5-ий поверх і під’їзд в цілому.

– Які дії були зроблені?

– Направлено комісію. Повністю буде сформовано акт по квартирах. Комісія візуально робить огляд пошкодженого. Зразу скажу, що дехто з цих людей уже написав, що претензій не має.

– Чому так?

– Під заявою 10 підписів, а найбільше постраждали тільки верхні поверхи. Є підписи мешканців квартир із перших поверхів. До них вода не дібралася. Що стосується щитових, то ми зробимо повністю заміну кабелів. Також ремонт під’їзду. Він і так був на черзі, тепер же ця справа пришвидшиться.

У той день бригада приїхала. Спочатку відключили весь будинок від світла, щоб нікого струмом не вдарило. Потім електрики по частинах почали відновлювати під’їзди. Лише той, який залило, ніч був без світла.

– Тобто бригада таки виїжджала?

– Так. Були обидва майстри, слюсарі і будівельники. І я б приїхав, але не був у Гадячі.

– Хто правий, хто винен?

– Довго не було дощів, ми не чекали, що так станеться. І водночас не звикли робити як попало –  не годиться латати мокре.

– Невже не можна було чимось закрити?

– Вирубано було великий сегмент. Знадобилося б близько 50 метрів брезенту, якого в нас немає. Стараємося ж робимо так, щоб на кільканадцять років, за всіма правилами…

P.S. Зізнаюся, що, вийшовши з кабінету, я так і не зрозуміла, хто ж таки винен – дощ чи що?..

Олена Козаченко