«Знайдіть… Знайдіть номер телефону батьків»
…Думаю, я не одна така. Та звістка про полон Вадима Коваленка все якось не дає спокою. Може, тому, що він мій одноліток? Може, що земляк? А може, тому, що кадри, які показують по телевізору, такі далекі, а тут так близько… Та ще й, як на зло, мов камінням об стіну, одні розмови про це. То на тому кутку чується, як обговорюють відео в «ЮТубі», на іншому, що читали в газеті. Ще десь скупо співчувають матері полоненого, хтось на стандартне питання: «Чи знаєш?» – сухо відповідає: «Чув. Жаль. А що ж? Війна».
Трохи розплутав клубок із думками дзвінок у редакцію, який пролунав у минулу п’ятницю.
– Алло, це ваш земляк телефонує. Я зараз у Горлівці. Мені дружина розповіла, що у вашій газеті писали про полоненого хлопчика. Знайдіть… Знайдіть номер телефону батьків. Я знаю, де він. У Бєса в полоні. Тут місцевий батюшка веде переговори з терористами. Є шанс його визволити. Є шанс, чуєте?
Ми, працівники редакції, обступили колегу, яка тримала в руках телефон, і вслухалися в кожне слово, що чулося з трубки. Я нервово почала шукати в записнику мобільний номер Лютенського сільського голови. Кількома словами пояснила, що й до чого.
Уже через хвилину ми виводили цифри телефонного номеру матері в блокноті.
– Вони сказали, що хлопця й пальцем не торкнуть. Хай тільки хтось із рідних приїде. Віддадуть. Обіцяли, – не стихав голос у слухавці.
Той же голос повторював цифру за цифрою, записуючи номер матері хлопця. Колега, зітхнувши, здавленим голосом попрощалася по телефону з бійцем. А в її руках продовжував тремтіти телефон, у моїх тремтіла ручка.
Кажуть, батько десь там, у пошуках сина. Тим часом Інтернет-сторінки встелені чутками про те, що зв’язок із терористами втрачений. А вірити в це так не хочеться. Ще більше тому, що голос у слухавці так упевнено сказав: «Є шанс його визволити. Є шанс, чуєте?»
Олена Козаченко
