«Ати-бати, не хочу в солдати»

Пам’ятаєте у Булгакова: «На учет возьмусь, а воевать – шиш с маслом»

Мій сусід отримав повістку, днями йде служити у військо. Без скигляви про негодованих дітей, стурбовану кредитами дружину. Треба захищати Батьківщину – і край. Свого часу він проходив службу у  95-й аеромобільній бригаді, яка базується в Житомирі. Із новин ми знаємо, що вже кілька чоловік із свого особового складу бригада «поховала». Нічого не поробиш – ІДЕ ВІЙНА.

Стає страшно, коли чуєш від чоловіка: «Служити не піду, краще щось собі відстрелю…»

Дивуєшся, що деякі нинішні чоловіки, та й хлопці,  не мають чіткої  громадянської позиції, почуття високого патріотизму, а може, і сміливості, щоб отак мовчки зібратися і за покликом Батьківщини чи серця стати в ряди оборонців.

Нелегкі часи переживає наша Україна, але хтось повинен її захищати. Розуміти, що служба в армії — не повинність, не тяжкий хрест, а громадянський обов’язок КОЖНОЇ ЛЮДИНИ. Зрозуміло усім, що відсутність певної ідеології тривалий час не дозволила нам виховати покоління патріотів.

От за радянських часів армія вважалася «школою життя» для чоловіків, служити в якій було престижно. Після демобілізації молоді люди ще довго на танці одягали військову форму. Так розповідав мені тато, показуючи свій армійський альбом, до якого ми в дитинстві навіть торкатися не сміли без його дозволу. «І якщо ти не служив, дівчата ставилися до тебе, як до хворого чи «бракованого».

Часи змінювалися … Згодом армія набула репутації болота, у яке затягує невдах, що не змогли «відкосити».

А чим керуються нинішні захисники вітчизни? Як тільки «запахло смаленим», у прямому значенні цього слова, так деякі «захиснички» порозбігалися хто куди: заробітки у Росії, фіктивні довідочки,  захворювання на гонорею, плоскостопіє 3 стадії і таке інше.

«Не почотно» стало захищати Родіну? Чи все ж таки більшість чоловіків готова у будь-який час стати на захист своєї Батьківщини?

Із таким питанням я звернулася до відвідувачів редакції:

Чоловік, 50 років, житель району:

 «Я вважаю почесним обов’язком служити Батьківщині. Я пішов би, не вагаючись. У мене шестеро онуків, і я хочу, щоб вони жили не так, як ми, щоб ніхто ними не керував. Ми вже своє прожили, а що вони побачать у своєму житті? Українці, які їздять у Європу на заробітки, бачать, як на Заході люди добре живуть. Хочеться, щоб і в Україні так жили. Я служив в армії  на Кубі, то й у нас таке було – тікали. Але ж на острові куди можна втекти? Бояться служби, не видержують, тікають. То слабохарактерні люди, психічно слабкі. Раніше як у армію не підеш, то за інваліда приймали, дівчата на танцях пальцями тикали, а зараз ідеш служити – «дурачок», грошей не зібрав, щоб від армії відкупитись».

Молодий чоловік, на вигляд 30 років, представився Володимиром:

«Якби призвали у армію, то пішов би, а добровільно – ні. Маю маленьких дітей, не хочеться, щоб без батька лишились».

Володимир (фото):

«Звісно, готовий захищати країну. Зараз не йду служити, бо є робота, потрібно працювати. А як покличуть – без вагань піду».

Олег, невисокий чоловік, на вигляд 35 років:

«Якби призвали до армії, то захищав би. А так не дуже хочеться. Краще сім’ю свою захищатиму!»

Віталій, 25 років:

«Звідки у вас такі питання? Звісно, якщо потрібно буде Батьківщині, то піду, навіть не вагаючись. Україна у нас одна, не дозволимо, що тут хазяйнували росіяни і безкарно творили зло».

Усього опитано 10 чоловіків. Більшість заявила, що вони готові захищати Батьківщину. Тож можемо зробити висновки: не перевелись у нас справжні козаки.

Валентина Йотка

Фото Оксани Кириченко