«Хочу хохлушечку, слегка развратную»

Хто був хоча б раз у міській школі № 4 і забігав до кабінету секретаря, не міг відвести очі від ляльок, які посміхаються, наче живі. Хтось тихенько роздивлявся, ламаючи голову, з чого ж вони зроблені. Хто сміливіший – наважувався навіть пощупати або запитати, чиє це диво. Також із цікавості, я вирішила напроситися на розмову до місцевої майстрині Світлани Миколаївни Москалець.

– Світлано Миколаївно, розкажіть про творіння Ваших рук. Як це мистецтво називається і коли почали займатися ним?

– Це скульптурний текстиль. Усе робиться своїми руками із синтепону та капрону. Можна використовувати фурнітуру. На деяких ляльках є оченята, розмальовані вручну, а є куповані. Матеріалів нині безліч.

Із самого дитинства щось рученятами пробувала робити, якісь вишивки, вироби з паперу. Хоча в родині ніхто не займався таким. Єдине – бабуся вишивала. Ось так і починала з маленьких виробів, а потім, коли пішла в декретну відпустку, стало скучно. Усе одноманітно, а хотілось знайти щось цікаве.

– А перший виріб загадаєте?

– Так, старшому сину у школі потрібно було приносити різні вироби на уроки. У школі-інтернаті, де він навчається, працює дуже гарний учитель Лариса Степанівна Чонкова. От саме вона й давала певні завдання. Тоді захотілося щось зробити не на рівні дитсадка, а серйозніше. Ми створили першу іграшку – дракончика. Це було наскільки цікаво, що я пам’ятаю, як робили її з вечора до самого ранку. Спати лягла десь о 5-й. У школі влаштували конкурс на кращу новорічну іграшку. І ми зайняли перше місце, отримали DVD-програвач. Ось так усе й починалося.

– Пам’ятаєте перші враження від ляльок колег чи просто відвідувачів, які заходили до Вас у кабінет?

– Усім дуже подобається, хоча були й такі, що казали: «О Боже, таке ще вночі присниться!» (Сміється – авт.). По-різному реагують. Зазвичай виникає маса запитань. Дуже приємно, коли мої колеги цікавляться, питають, як зробити самим.

– А у Вас особисто є улюблена лялька?

– Мені найбільше подобаються характерні ляльки, в яких передається міміка. Ці роботи оцінюються. От перша була така страшненька, але, мабуть, вона до цього часу найкраща, бо найперша.  Кожна з них – це авторська робота. Із дроту робиться каркас, який обтягується синтепоном, потім капроном. Тобто все до кінця вручну.

– Ляльками Ви не обмежуєтеся, є ще якісь роботи?

– Так, топіарі – портретне панно. Ось, наприклад, працівники «Еліт-кафе» замовили подарунок колезі – образна схожість, усі ямочки, риси обличчя. Їх виконувати  найважче. Хвилюєшся, бо капрон – такий матеріал, що легко може піти стрілка.

Постійна клієнтка з Росії замовила весільне панно – для сина.  Не 100% схожість, але дуже схоже.

– Тобто Ваші вироби розходяться навіть поза межами України?

– Так. Важко було починати. Спочатку виготовляла для знайомих, на подарунки. А потім  та ж таки Лариса Степанівна вмовила займатися далі.

– Яким було перше замовлення?

– Воно було з Росії,  звучало так: «Хочу хохлушечку, слегка развратную». А взагалі найчастіше замовляють домовичків або «ляльки-удачки». До речі, кожна  лялька один в один не вийде. Трішки дужче затягла нитку – і все. Потрібен серйозний чоловічок, а виходить смішний.

– Як усе встигаєте? На це ж чимало часу йде…

– Усе завдяки розумінню і підтримці рідних. Я взагалі ними захоплююсь. Багато клопотів бере на себе свекруха, за це їй велике спасибі. Коли є ідеї, то можна недоспати, не подивитись телевізор, з друзями не погуляти. Я так відпочиваю. Хтось бере вишиває, хтось стрес за пляшкою пива знімає. Я навіть коли вишивала блузу, то: їдемо в дорозі, стали, а я беру рукав і продовжую шити. Хоча, коли потрібно з сім’єю відпочити, то це я з радістю.

– Та і їх увагою не обділяєте, усе ж таки он які іграшки для дітвори!

– Так, дітям робила Машу з мультфільму. Це найбільша похвала, коли ти щось робиш, а дитина каже, що схоже. Чоловікові та синові сорочки вишила. Балую родину смаколиками. Захоплююся мастикою для тортів (кондитерські прикраси – авт.).

Приготувала братові на день народження торт у вигляді дерев’яного кухля з пивом із таким собі натяком – перестаємо пити пиво, переходимо на солодке (сміється – авт.).(торт-пиво) Свекрусі зробила з ромашками, вона любить ці квіти. Синові – у вигляді сундука з цукерками.  А чоловікові приготувала торт у вигляді миски з червоною ікрою. А він говорить: «Торт гарний, от тільки навіщо ти банку ікри перевела, як же тепер їсти солоне із солодким?» Я розсміялася, адже кожна горошинка ікри була зроблена з червоного желе.

Готувала для подруги торт у вигляді м’яча, у неї син футболіст. Також у знайомої син одружувався. Весілля відбували у червоно-білих тонах. Мама нареченого пекла торт, ми місили мастику. Ліпили 101 троянду! А взагалі на замовлення не готую.

– Після такої солодкої розмови аж у голові запаморочилося та й, чесно кажучи, від виробів. Бачу подібне вперше. Тож дякую за розмову. Успіхів Вам і творчих натхнень!

Спілкувалася Олена Козаченко