«Ми як повернули до вас – як у другу державу потрапили…»

Читаєш радянські газети – аж завидки беруть. Яке щасливе життя було в колгоспників! Як дружно вони працювали! Ну справжнісінький тобі рай! А сьогоднішні селяни, молодість котрих минала у соцзмаганнях, із ностальгією згадують ті «прекрасні часи».Скільки селищ занепало за часи незалежної України. А скільки господарств так і не піднялося з колін, бо не мало гарного господаря. Та є ще на карті нашого району господарство, що без сумніву можна назвати зразковим. Давно вже чули ми про ошатність Соснівського ТОВ «Маяк». Тому вирішили поїхати і своїми очима побачити це господарство.

«Оце в минулому році восени ми бетонували, – розповідає директор ТОВ «Маяк» Сергій Скрипка. – Раніше розпочати ремонт дороги температура не дозволяла. Ми зробили 12 км від початку нашої (с. Соснівка – авт.) і до полтавської траси. Подивіться, воно ж видно, де світлі плями – то наш тогорічний бетон. Ми, можна сказати, спасли трасу. Нам найближче з Охтирки везти асфальт. Тому беремо цемент, смолу на металобазі взяли і своїми силами латаємо як можемо. Раніше дорога була колгоспна, потім її передали «Автодору». Я як  побачив, що ніхто нічого робить не збирається, узяв її на обслуговування в господарство, і тепер лагодимо аж до полтавської траси. Заїжджали чужі люди недавно, кажуть: «Ми як повернули до вас – як у другу державу потрапили. Чисто, прибрано, пофарбовано, вибілено!» Ми ж стараємось!»

Підходимо ближче, бачимо спецтехніку.

«Звідки взяли все це?» – запитуємо.

«Смоловарню попросив у «Автодору». Тиждень виковирювали з неї асфальт плавлений, – сміється керівник ТОВ «Маяк». – Як нам давали, казали: «Нехай вони вичистять». Так ми вичистили, і зараз працює добре, душу радує! Спочатку взяли півтони смоли, думали вистачить, а тоді як побачили, скільки її йде, взяли ще 200 кг, потім ще 200 кг. Правда, трішки розводимо смолу з дизпаливом, щоб не розтавала, коли жарко. Коток також позичили в добрих людей. Жилетки для хлопців самі закупили, щоб все, як положено було.

«А хлопці чим в міжсезоння займаються?» – питаємо.

«Це та бригада, що працювала восени, – відповідає Сергій Михайлович. –На ремонті дільниці в мене 22 чоловіки. Усі працюють у мене – є і рибоводи, і охоронці, і з будівельної бригади є. Ось хлопчик вчиться на ветеринара і в нас підробляє».  

«Я дивлюсь, ви вже і лісосмугу почистили?»

«Аякже. Дорогу завжди чистимо самі. Узимку сніг прочищаємо, улітку вирубуємо кущі.

Зараз ми спустимося, і подивитесь, скільки пророблено роботи, щоб чисті були лісосмуги».

«А чому ялинки не садите вздовж дороги? Це ж гарно!» – говоримо.

«Ялинки не садитимемо, бо дуже легкозаймиста. Ось кримська сосна – красиво, але голки падають і  загорається дуже легко. Я їздив у Молдавію,так там усі обочини абрикосами або шовковицею чи вишнею засаджені, тим, що корисне людям».

Їдемо далі. Біля мікроавтобуса обідає бригада. Зупиняємось.

«Ось подивіться, це взяли «газельку», щоб возити механізаторам обіди, – з гордістю показує господар. – Машина нова, мотор американський, навісне японське, ходова американська, а зробили, прости Господи, що скажеш, росіяни! Крім того, у нас є УАЗ на 12 чоловік, і автобус на 24 місця взяли спеціально. Часто приходиться діток возити на різні змагання, ансамбль місцевий часто їздить на творчі виступи».

Сергій Скрипка запрошує нас оглянути його господарство і по дорозі розповідає: «Оремо, підживлюємо, сіємо всім безкоштовно. У минулому році людям виорали 64,1 га городів. У цьому році також оремо безкоштовно. На оранку вже більше 120 чоловік записалися. Зараз 2 трактори дав, а якщо треба буде, то і 5 поставимо!»

 «Чому безкоштовно? Де таке бачено?» – здивовано запитуємо.

«Як казав мені мій учитель, це все іде в моє село. І чим краще живуть люди, тим краще мені», – зашарівшись, відповідає Сергій Михайлович.

Продовжуємо екскурсію по Соснівці. «42 роки вже товариству, тож не дивуйтеся, що є стара техніка. Ми ще ні разу не здавали металобрухт, принципово. Кажуть мені: «Ти, Сергій, не хазяїн! Усе валяється!» А нам там гайку треба, там болт. Хай лежить, а здати ми завжди встигнемо! Я хлопцям своїм кажу: «Знаєте, чого я «чермет» не здавав? Бо як треба буде завтра, я готовий все, що числиться на мені, усе віддати».

Це ось гарна річ. Це наша гордість Jonh Deere.  Це прекрасна техніка!» – показуючи нові комбайни, захоплено говорить Сергій Михайлович.

 «У мене працевлаштовані 137 чоловік, – продовжує показувати своє господарство. –

Орних земель 1914 га. Також допомагаємо фермерам – обслуговуємо 2600 га землі по договору. У цьому році будемо садить 140 га сої, 600 га соняшнику, а все інше засадимо кукурудзою. 19 тракторів робочих є, 14 машин вантажних, 4 комбайни свої, підземне сховище на 500 т (до речі, єдине в районі!) і ангарів під зерно 4 є, 2 будується». Проводить далі: « Ось ангару 25 років. Зараз на ремонті. Як комусь оддавати, краще зробимо собі».

Їдемо на ферму. Уже здалеку бачимо аж червоних від сонця поросяток.                    «Заходьте, я думаю, це не соромно подивитись. Поголів’я в межах 1000 голів поросяток, 46  постановочних місць, є і з малятками, є такі, що ждуть», – хвалить своє господарство.

«На базі  нашого господарства захистили кандидатські дисертації 5 чоловік! – з гордістю говорить Сергій Михайлович. – Стараюся всю молодь забирати до себе. Одна вимога в мене: сам не п’ю – і щоб ніхто не пив і не крав. Багато хлопців на практиці. Ми беремо, але просто печать не поставлю, треба, щоб вчився! Раніше в селі мало вчились, зараз навчається більше 150 чоловік».

 «Усе в мене на господарстві є, – продовжує Сергій Скрипка. – Ось олійниця. Купив виставочну, дніпропетровську, у Сорочинцях. Уже років 10 працює. Людям треба перебити – також  зробимо. І людям добре, і ми працюємо! Луки в оренді лише в одному господарстві в районі, площа майже 400 га, повністю викошені і обслужені. Сіно продаємо місцевим по 5 грн. за тюк, чужим – 7–8 грн. У водойми в цьому році  30 тис. малька випустили. На частині з них рибалка на одну вудочку безкоштовна весь час,  але тільки після завершення нересту. На інших водоймах у вихідні для сільських жителів – безкоштовно. Для пенсіонерів, інвалідів, афганців ми виписуємо безкоштовні пропуски. У робочі дні білет 20 грн. для своїх і 40 грн. для чужих. Якщо є десь дешевше в районі, кажіть, ми знизимо ціну».

Їдемо селом. Сергій Михайлович продовжує розповідь: «Я ж тут народився і живу. Допомагаємо і людей хоронити. М’ясо, олію, крупи даємо також. А куди дінемось? Чи робила людина в колгоспі, чи ні, її треба поховати, як положено. Церкву будуємо за рахунок господарства повністю. Чесно скажу: коли укладалися соц. угоди, ми не перерахували на район ні копійки. Я сказав: «Село в нас бідненьке, самі пенсіонери, на пісках, і нам з тих грошей не попаде нічого». Усе, що можемо, робимо самі. Зате за кожну копійку ми можемо сказати куди діли.

Під’їжджаємо до місцевого магазину. «Раніше тут був наркопритон, а ми добудували – і тепер тут магазин, та і я людей приймаю інколи. Кожен рік кажу: доробляю до кінця року – і все». Показує трудову: Сергій Михайлович Скрипка – різноробочий,  інженер,  головний інженер і директор. «Усе життя на одному місці – де родився, там і роблю. А ви кажете: чого безплатно. От тому й безплатно!»

Оксана Кириченко