«Немає коштів» або чому тротуари в Гадячі тільки для центру

У Гадячі тривають ремонти пішохідних доріжок, однак найбільше оновлень традиційно припадає на центральну частину міста. У міській раді пояснюють це створенням безбар’єрного маршруту до важливих соціальних об’єктів. Водночас жителі околиць дедалі частіше ставлять питання: чому комфортне середовище роками створюють лише там, де його найбільше видно?

Тема ремонту тротуарів у Гадячі знову стала предметом обговорення серед мешканців громади. Причиною
стали чергові роботи з оновлення пішохідних доріжок у центральній частині міста. Поки одні позитивно оцінюють
благоустрій та появу нових тротуарів, інші наголошують: на околицях ситуація залишається незмінною протягом
довгих років.
У відповідь на критику та численні коментарі в соцмережах у Гадяцькій міській раді опублікували пояснення
щодо ремонтів. Там зазначили, що роботи проводяться в межах маршруту безбар’єрності — спеціально визначеного напрямку, який має поєднати центральну частину міста з об’єктами, що найчастіше відвідують жителі громади.
За інформацією міськради, йдеться про лікувальні заклади, освітні установи, адміністративні будівлі, Центр надання адміністративних послуг, соціальні служби та місця відпочинку. Саме через центральні вулиці проходить один із головних магістральних напрямків міста, тому його і визначили основою для формування доступного маршруту. У своєму повідомленні влада наголошує: безбар’єрність — це насамперед про можливість безпечного та комфортного пересування для людей на кріслах колісних, ветеранів після поранень, людей похилого віку, батьків із дитячими візочками та інших маломобільних груп населення.

Після початку великої війни тема безбар’єрності стала особливо важливою
Ще кілька років тому питання доступності міського простору для багатьох громад залишалося другорядним. Безбар’єрність часто сприймалася радше як сучасний тренд або вимога для великих міст. Однак повномасштабна війна кардинально змінила ситуацію. Сьогодні в Україні тисячі військових повертаються додому після важких поранень. Хтось проходить тривалу реабілітацію, хтось вчиться жити з протезами, а хтось змушений пересуватися на кріслі колісному. І для багатьох із них найбільші труднощі починаються не в лікарнях, а вже після повернення у власні міста та громади.
Розбиті тротуари, високі бордюри, відсутність зручних переходів чи елементарних пандусів стають щоденною перешкодою. Те, що для здорової людини може бути дрібницею, для ветерана після поранення або людини з інвалідністю часто перетворюється на серйозну проблему.

Саме тому сьогодні безбар’єрність — це вже не про «красивий благоустрій». Це про гідність, безпеку та можливість людини жити повноцінним життям. Про право самостійно дістатися лікарні, аптеки, магазину чи державної установи.
І в цьому контексті позиція міської ради виглядає цілком логічною. Створення хоча б одного повноцінного безбар’єрного маршруту справді може стати важливим кроком для громади. Особливо якщо врахувати, що раніше питання доступності часто роками ігнорувалися.

Проблеми периферії роками залишаються незмінними

Попри аргументи влади, у мешканців віддалених мікрорайонів Гадяча залишається дедалі більше претензій до принципу розподілу бюджетних коштів. Люди звертають увагу на те, що центральна частина міста оновлюється регулярно — тут ремонтують тротуари, облаштовують переходи, проводять благоустрій. Натомість на околицях роками можна бачити ті самі проблеми: розбиті доріжки та небезпечні ділянки, якими складно пересуватися навіть здоровим людям. Особливо гостро це відчувається після дощів або взимку, коли частина пішохідних зон фактично стає непридатною для нормального пересування. І тоді питання безбар’єрності постає вже зовсім інакше — адже доступність потрібна не лише в центрі міста.
На околицях так само живуть ветерани, літні люди, особи з інвалідністю, сім’ї з маленькими дітьми. Але складається враження, що про них згадують все рідше.

Саме тому багато жителів сприймають офіційні пояснення влади неоднозначно. З одного боку — важливість безбар’єрного маршруту важко заперечити. З іншого — люди не розуміють, чому створення комфортного середовища для одних автоматично відкладає вирішення проблем інших.

«Немає коштів» — аргумент, який люди чують роками
У міській раді наголошують, що ремонти в інших мікрорайонах також проводяться, але поступово — в межах наявного фінансування та можливостей бюджету громади. Втім, саме ця фраза найбільше дратує багатьох мешканців. Бо її люди чують практично щороку. Для багатьох жителів околиць слова про «обмежений бюджет» уже давно перестали бути переконливим поясненням. Адже складається враження, що кошти на центральні вулиці знаходяться постійно, тоді як периферія роками залишається «на потім». Через це виникає відчуття нерівності між різними частинами міста.
Люди звертають увагу й на інше: центр — це місце, яке бачать гості громади, чиновники, учасники офіційних заходів та перевірок. Саме тому його благоустрій завжди помітний. А проблеми околиць значно рідше потрапляють у публічний простір. І поки в центрі з’являються нові тротуари та оновлені пішохідні зони, частина мешканців інших районів змушена роками чекати хоча б мінімальних змін.

Безбар’єрність має стосуватися всього міста, а не лише центральних маршрутів
Сама ідея створення безбар’єрного маршруту є правильною та необхідною. Особливо зараз, коли українські громади мають адаптовуватися до нової реальності та враховувати потреби людей, які постраждали від війни.
Але водночас важливо, щоб безбар’єрність не стала лише красивою концепцією для центральних вулиць. Бо справді доступне місто — це не кілька відремонтованих кварталів біля адміністративних будівель.
Справжня доступність починається там, де людина може безпечно пройти від свого дому до автобусної зупинки, магазину, школи чи амбулаторії незалежно від того, живе вона в центрі чи на околиці. Інакше виникає логічне запитання: чи справді мова йде про турботу про всю громаду, чи лише про благоустрій найбільш помітних частин міста?

Мешканці Гадяча мають право не лише чути загальні пояснення про нестачу фінансування, а й бачити чітке розуміння того, коли зміни дійдуть до всіх мікрорайонів без винятку. Бо околиці — це не другорядна територія. Там живуть такі ж люди, які так само працюють, сплачують податки, підтримують громаду та заслуговують на нормальні умови життя.
І якщо місто дійсно прагне бути безбар’єрним, то ця безбар’єрність не повинна закінчуватися там, де закінчується центр.
«БМ»