У «ЗДОРОВЕ» МАЙБУТНЄ З АВТОМОБІЛЬНИМИ ВІДХОДАМИ

Відпрацьовані автомобільні покришки стали анти символом багатьох міст і нашого у тому числі. Вони всюди – з них роблять квітники, викладають паркани дитячих майданчиків, вирізають скульптури… А напередодні місцевих виборів покришок у Гадячі побільшало – кандидати-«активісти» у рамках «благодійних» суботників вирішили «облагородити» деякі гральні майданчики саме старими, використаними автомобільними шинами. Мало того, що це має неестетичний вигляд, так ще і завдає величезної шкоди природному середовищу та здоров’ю людей. Чому не варто так робити, якщо ви дійсно вболіваєте за здорове майбутнє, читайте далі.

Шинний пил не виводиться із організму

Відпрацьовані автомобільні покришки є відходом четвертого класу небезпеки. У їх складі більше 120 шкідливих хімічних речовин, багато з яких є сильними канцерогенами. А найнебезпечніші серед них – N-нітрозаміни, які при розкладанні шин виділяються в повітря. У кожному кілограмі шинного пилу кількість N- нітрозамінів досягає 70 мкг. Ці летючі речовини накопичується біля поверхні землі – на рівні верхніх дихальних шляхів людини викликаючи рак легенів, шлунка, печінки, матки. Доведено, що N-нітрозаміни, проникаючи через плацентарний бар’єр, ініціюють розвиток пухлин.

На думку медиків, відпрацьовані автомобільні шини поблизу наших будинків забирають у мешканців від чотирьох до п’яти років життя, і, якщо ситуацію не взяти під контроль, виключивши регулярний згубний вплив на наш організм вкопаних шин, то вже незабаром ця цифра збільшиться на два-три роки.

«Ще 20 років тому Міжнародне агентство з вивчення онкологічних захворювань опублікувало монографію, в якій доведено, що покришки автомобілів при експлуатації та неправильної утилізації несуть серйозну загрозу здоров’ю мільйонів і мільйонів людей. У процесі зносу 20-25% автопокришок перетворюються в шинний пил (дрібні частинки розміром від одиниць до декількох десятків мікрон) – пояснює голова Національної екологічної ради України Олександр Чистяков –  На шосе з помірним рухом автотранспорту в кожному кубометрі повітря постійно присутні вiд 3800 до 6900 фрагментів шин. І більше 58% з них мають розмір менше 10 мікрон. Тобто вони легко проникають в легені людини, викликаючи бронхіальну астму, алергічні реакції, а при контакті зі слизовою оболонкою і шкірою – риніт, кон’юнктивіт і кропив’янку. Не кажучи вже про канцерогенну дію. Причому, такий пил з організму людини практично не виводиться.»

В результаті зносу кожна шина протягом року «викидає» 1,14 кг шинного пилу, в якому у великій кількості присутній шкідливий канцероген – бензапірен, який має найсильнішу канцерогенну активність, мутагенність і є надзвичайно токсичним. За ступенем впливу на організм він відноситься до I (вищого) класу небезпеки. Європейське хімічне агентство додало бензапірен в список особливо небезпечних речовин, через його канцерогенність, мутагенність, токсичність для репродуктивної системи.  

Відповідно, шини становлять для здоров’я не меншу шкоду, ніж вихлопні гази, а якщо говорити про онкологічні захворювання, то навіть більшу, так як на них припадає, 70% обсягу всіх викидів канцерогенів від автомобілів. За статистикою медичних установ, число онкохворих людей, які мешкають поблизу жвавих автотрас, перевищує норму в два-три рази.  У 2019 році в Україні від зносу шин утворилося 24 тисячі тонн шинного пилу.

Але, найбільшої шкоди відпрацьовані шини несуть незміцнілому дитячому організму. Можливо, творці «оригінальних» дитячих майданчиків із автомобільних покришок навіть не здогадуються, який смертельний подарунок вони приготували дітворі – у повітря надходять бензол, ксилол, стирол, толуол, сполуки хлору, сірки і азоту, оксиди металів та інші сполуки. Наприклад, ізопрен надає м’яку токсичний вплив при вдиханні, крім того, він також вступає в реакцію з повітрям і озоном, утворюючи небезпечні пероксиди. Європейський союз визнав речовина таким, яке може викликати онкологічні захворювання, призводить до генетичних дефектів і є токсичним для водної флори та фауни з довгостроковими наслідками. Бутадієн є небезпечним канцерогеном і має тератогенну дію, викликає ушкодження центральної нервової системи. Вдихання високих концентрацій бутадієну може привести до втрати свідомості і смерті. Системний вплив на організм людини при вдиханні призводить до постійного кашлю і появи галюцинацій, а так само викликає пошкодження органів, виникнення онкологічних захворювань, є токсичним навіть для ненародженої дитини.

До того ж, що подібне «облаштування» дитячих майданчиків взагалі ніхто не контролює.  Ось і виходить, що з мовчазної згоди чиновників, і цілковитого незнання громади, ми очах вдихаємо кінські дози отруйних речовин.

Ряд громадських природоохоронних організацій виступає із ініціативою забрати з дитячих майданчиків та дворів житлового сектора відпрацьовані автомобільні шини. Ми підтримуємо цю ініціативу і закликаємо – захистіть себе і своїх дітей від контакту зі смертельно небезпечними канцерогенами. Проведіть  на своєму подвір’ї суботник, викопайте все зношені покришки, здайте їх в утилізацію. А на це місце посадіть квіти, дерева. Живіть серед живої природи. Не влаштовуйте собі добровільну газову камеру!

Підготувала Оксана Кириченко.

ПРИМІТКА

За даними Мінекології, проблема відпрацьованих покришок досягла в Україні досить широких масштабів. Утилізація шин сьогодні є серйозною проблемою для всього людства. Загалом на планеті накопичилось до 25 млн. тонн шин, а щорічний приріст становить не менше 7 млн. тонн. В Україні щороку виходить з використання 150 тис. тонн покришок. З них в кращому випадку 8% йдуть на переробку, решта залишається мертвим вантажем на звалищах або просто у дворах. Ще в 2011 році уряд ухвалив відповідну постанову, в якій поклав функцію утилізації шин на виробників та імпортерів цієї продукції. Але, не маючи жодних стимулів це робити, вони фактично ігнорують свої зобов’язання. А держава самоусунулась від вирішення проблеми й робить вигляд, що її просто не існує.

Збиранням та заготівлею шин як вторинної сировини займаються приватні підприємства, що мають ліцензії від Мінприроди. Проблема полягає в тому, що здають свої вживані шини лише одиничні фірми, а фізичні особи взагалі цим не переймаються. Мала кількість утилізаційних установок робить цей бізнес малопривабливим та невигідним. А у автомобілістів відсутні достатні стимули позбавлятися від вживаних шин, здаючи їх до спеціальних збірних пунктів.

В країнах, де влада зацікавлена у розвантаженні шинних завалів, спостерігається значний прогрес. Якщо в 1990 році у США зберігалося більше мільярда відпрацьованих шин, то через 20 років їх запаси вдалося зменшити на 40%. Наразі там 80% вживаних шин переробляють тим чи іншим способом, найчастіше перетворюючи їх на TDF-паливо методом піролізу. Потім це паливо використовують для виробництва цементу, целюлози та електроенергії. Хоча останнім часом навколо нього точаться значні дискусії – екологи стверджують, що TDF дає викиди діоксинів та фуранів.

Не менш прискіпливо ставляться до вирішення проблеми і в Канаді. В провінції Альберта, наприклад, кожен покупець шин сплачує спеціальний збір (за шину для легкових автівок це 4 канадських доларів), який спрямовують на те, аби покрити витрати на їх переробку. Лише в 2017 році завдяки цьому вдалося досягти ресайклінгу 90% усіх зношених шин в регіоні. Продавці шин та автомайстерні одночасно є і пунктами прийому вживаної продукції, яку вони передають на спеціально стертифіковані утилізаційні підприємства.

Україна, на жаль, далека від створення дієвої та всеохоплюючої системи утилізації відпрацьованих шин. Замість того, аби використовувати цю сировину з користю, ми масово її складуємо, захаращуючи навколишній простір та провокуючи виділення токсинів.