Легалізація проституції. Навіщо це потрібно?

У середині березня 2019 року генпрокурор заявив про можливість легалізації проституції в Україні. На його думку, це зменшить корупцію у правоохоронній системі. Дискусія про легалізацію та заборону надання секс-послуг за гроші поновлюється регулярно. Приводів – безліч. Наприклад, вбивства секс-працівниць або правозахисні акції.

Юристи вважають, що ризики несуть обидва варіанти – і заборона проституції, і її легалізація. Питання лише в ступені цих ризиків і рівні готовності суспільства до прийняття і захисту того чи іншого рішення. Давайте розбиратися, чи готова Україна легалізувати секс-послуги.

ПЕРЕД ЗАКОНОМ ВСІ РІВНІ, АЛЕ…

Проституція в Україні заборонена, але кримінальним злочином не є (з 2006 року). За неї передбачена адміністративна відповідальність – попередження, штраф і громадські роботи. За сутенерство і утримання борделів належить більш серйозне покарання. А за втягування в проституцію можна отримати до 7 років позбавлення волі.

У той же час, українське законодавство не розмежовує жертв насильницьких злочинів на тих, хто зайнятий у проституції, і тих, хто ніяк не пов’язаний з секс-послугами. Тобто людина, зґвалтована або побита в момент надання секс-послуг, в очах закону «нічим не гірша» за добропорядного сім’янина або шкільного викладача, який опинився в такій же ситуації. Вона має ті ж права, що і будь-який громадянин України, і захищати її повинні так само, як і будь-яку іншу людину.

Але на ділі все виглядає інакше. І доказом тому стала акція українських секс-працівників біля будівлі Головного управління поліції Києва на Михайлівській площі. Вони влаштували театралізовану акцію, щоб привернути увагу перехожих і правоохоронців до проблеми ігнорування злочинів стосовно працівників секс-послуг. За їх словами, поліція часто не приймає їх заяви, а суспільство звинувачує їх у тому, що вони самі провокують насильство.

Секс-працівники не тільки відстоювали своє право на захист, а й виступали за скасування штрафів за заняття проституцією і декриміналізацію сутенерства. Справа в тому, що дівчата в секс-індустрії часто працюють в парі, щоб забезпечити собі безпеку, але в підсумку потрапляють під статтю про сутенерство. А коли вони з тією ж метою спільно орендують квартиру, то це кваліфікують як «утримання місць розпусти», тобто кримінальний злочин.

За словами колишньої секс-працівниці, а зараз координатора Громадської організації «Клуб «Еней» Аліни Сарнацької, більшість арештів сьогодні проводиться без достатніх доказів. Поліція робить облави на дівчат, які стоять уздовж доріг, орієнтуючись на їх зовнішній вигляд або наявність у них презервативів. Це, на її думку, неетично і перетворює закон на фікцію. І це одна з причин, чому Сарнацька виступає за легалізацію проституції в Україні.

ЛЕГІОН

Сьогодні об’єктивних підрахунків кількості людей, зайнятих в бізнесі з надання секс-послуг, немає. Ми не знаємо, скільки з них українців і скільки іноземців, скільки неповнолітніх, скільки чоловіків і жінок. Невідома також точна кількість тих, хто втягнутий в обслуговування системи проституції і отримує від цього прибуток: сутенери, правоохоронці, власники готелів, барів та інших закладів, постачальники наркотиків, медики тощо.

За даними Інституту соціальних досліджень ім. Яременка, у 2011 році в Україні проституцією займалися 50 тисяч жінок. Правозахисники також називають цифру 80 тисяч чоловік.

У той же час, у 2018 році правоохоронці «виявили» всього близько тисячі осіб, які займалися проституцією (порушили статтю 181-1 Кодексу про адміністративні правопорушення).

Складнощі в підрахунках і «підводна частина айсберга» у вигляді правоохоронної системи та організаторів секс-трафіку гальмує суспільну дискусію. З одного боку, всі розуміють, що масштаби індустрії колосальні (особливо, якщо додати сюди розповсюджувачів і виробників порно-продукції та міжнародні канали торгівлі людьми), але без конкретної статистики аргументувати необхідність того чи іншого рішення складно.

ДОБРОВОЛЬЦІ Є?

Позиція, яка в цілому зводиться до тези «якщо не можна побороти, то потрібно очолити», в результаті грає з суспільною мораллю злий жарт. Рупори легалізації як би говорять: «Так, це погано, але, якщо вже з цим нічого не поробиш, треба хоча б гроші очистити і направити в правильне русло». Але гроші в секс-індустрії брудні не через слово «секс», а тому, що за ним стоїть примус, насильство, відчай, дискримінація, об’єктивізація і знецінення жінок. А визнання права «вибирати спосіб заробітку» – це повне ігнорування соціальних проблем, які до цього вибору призводять. І самі секс-працівниці говорять те саме про фінансові причини свого вибору і відсутності інших варіантів гідного заробітку.

ШВЕДСЬКА МОДЕЛЬ

У феміністичному русі найбільш правильною позицією щодо проституції називають шведську модель. Вона спрямована на зменшення попиту на секс-послуги в суспільстві і зміщення фокусу з секс-працівників на клієнтів індустрії. При такій моделі об’єктом засудження є покупець послуги – саме його заарештовують і саме він несе відповідальність за порушення закону. Цю ж модель пізніше прийняли Канада, Франція і Південна Корея.

Своєю чергою в Німеччині, де проституція легалізована, безліч правозахисних організацій виступають за зміну законодавства на користь шведської моделі. Сьогодні «законна» німецька проституція тримається на вихідцях з країн Східної Європи, які знаходяться в Німеччині напівлегально і часто не зі своєї волі. У них недостатньо прав для захисту свого життя і здоров’я, і вони все ж залишаються в тіні, як і до легалізації.

На думку гендерного експерта Марії Дмитрієвої, легалізація проституції закреслює поняття рівності чоловіків і жінок та чинить протилежний ефект на суспільну мораль:

«Якщо ми виходимо з того, що секс – це те, що люди роблять зі взаємної згоди, то якщо вам платять за це, то це вже не секс, це зґвалтування за гроші. І коли держава каже, що потрібно легалізувати проституцію, держава стає ще одним сутенером».

А ЯКЩО ЛЕГАЛІЗУЮТЬ?

Варто розмежовувати юридичну і фактичну легалізацію. Якщо покарання за надання секс-послуг і сутенерство буде скасовано, а натомість працівники секс-індустрії отримають якісь зрозумілі механізми ведення бізнесу, це ще не означає, що всі вони стануть ФОП і почнуть платити податки.

Нагадаємо, що сьогодні щонайменше 40%, а за деякими оцінками – і всі 50% української економіки знаходиться в тіні. При цьому торгувати на ринку, давати приватні уроки іноземної мови або займатися фермерством в країні не заборонено. Люди просто не хочуть віддавати державі частину свого заробітку і прирікати себе на контроль з боку різних органів і служб. Тому немає ніяких підстав вважати, що проституція істотно поповнить державну скарбницю і знизить офіційний рівень безробіття.

Юридична легалізація проституції також не гарантує і зняття «плями» з людей цієї професії. Засудження суспільством «аморальної поведінки» все ще є сильним. Організації, які спираються у своїй ідеології на релігійні догми і традиційний спосіб життя, сьогодні нападають на феміністок і представників ЛГБТ-спільноти під час їх просвітницьких або культурних акцій.

Не виключено, що подібна реакція чекає і секс-працівників, які зважаться публічно заявити про себе і відкрито вести свій бізнес.

НА ЕКСПОРТ

Окрема велика тема – це виїзд і вивезення українок і українців для роботи в секс-індустрії в Європі, США та інших країнах. Україна, згідно з найрізноманітнішими дослідженнями, починаючи з 1990-х років, є одним з головних постачальників «живого товару» для європейських борделів. А в 2010 році журнал TIME назвав Одесу центром міжнародної секс-торгівлі, опублікувавши матеріал про те, як влаштований секс-трафік у портовому місті і розповів, хто його кришує.

Наприкінці своєї статті журналіст Саймон Шустер зазначив, що «експорт Наташ» залишатиметься візитною карткою Одеси до тих пір, поки Україна не зможе запропонувати дівчатам «щось більше, ніж бідність, корупція і розчарування».

«ETCETERA»