Як індус загубився в полях Гадяччини
Цікаву історію, а головне із гарним хепіендом нещодавно розповів нам працівник поліції Олександр Явтушенко. Якби не його професійна пильність, то історія могла мати інше закінчення.
Почнемо з початку…Як розповідає Олександр , повертаючись з роботи ввечері додому, а мешкає він у Сарах, запримітив чоловіка, який йшов по дорозі з Червоного Кута у бік Сар.
«Перше, що кинулося мені в очі, – те що мандрівник явно не нашої національності, та й одягнутий не по сезону, адже на вулиці було -7, а на ньому легка куртка. Проїхав далі у справах, повертаюсь тією ж дорогою, чоловіка не побачив. Але, як кажуть, запрацювала поліцейська звичка: « Хто він і звідки та як взагалі потрапив сюди?» Зразу подумав найгірше: що незнайомець ходить придивляється, де і що погано лежить, чи що продає щось незаконне. Адже що ж маєш думати – особа доволі колоритна.
Почав я запитувати перехожих, чи бува не бачили такого. Зателефонував до дружини, яка працює у школі, може, діти щось бачили та обговорюють. Мені повідомили, що один із учителів бачив невідомого, який попрямував на Сарівську гору. Виїхав на гору, по тихеньку їду та роздивляюсь. Поодаль промайнула яскрава куртка. Чоловік йшов по засніженій польовій дорозі, якою люди не ходять. По тому, як він брів по снігу, підозріло хитався з боку в бік, я подумав, що він, можливо, перебуває під дією алкоголю чи наркотиків. Тож вирішив не гаяти часу. Зупинився біля нього, привітався, але у відповідь почув якусь фразу іноземною мовою, зрозумів, що англійська. Я ж, на жаль, вивчав німецьку. За звичкою став пильно придивлятися до мандрівника. На вигляд йому років 30, а ще бачу, що він страшенно замерз і вже майже не мав сили навіть говорити.
Тут запрацював вже людський фактор. Слід було діяти негайно, по-перше, відігріти бідолаху і по можливості дізнатися про нього якомога більше інформації. Я запросив чоловіка до авто і повіз до себе додому. Із перекладом мені допоміг син. Від незнайомця ми дізналися, що приїхав той із сонячної й теплої Індії, тож відразу стало зрозуміло, чому він так легко одягнений і в такі яскраві кольори. Потроху чоловік відігрівся і навіть завів із нами суперечку, що заблукати ніяк не міг, бо рухався по сонцю, воно, мовляв, у нього замість компасу, і стверджував, що йшов вірною дорогою – в місто Гадяч. Згодом наш гість трохи заспокоївся та показав конверт, на якому були адреса та ім’я людини, до якої він і приїхав у Гадяч.
Далі я доправив мандрівника до відділу поліції. Там уже всім райвідділом, як уміли, розпитали деталі перебування в Україні. Громадянин Індії знаходився на території України на законних підставах, про це свідчили документи, які чоловік нам показав, а також пред’явив запрошення від мешканки Гадяча, до якої він приїхав у гості. В Україну прилетів 20 грудня, спочатку кілька днів відпочивав у друзів, а потім прибув у наше місто. Коли жінка пішла у справах, він залишився вдома сам, тож вирішив прогулятися містом…»
Відігрівши мандрівника гарячим чаєм, працівники поліції відшукали телефон жінки, зателефонували. Вона повідомила, що вже почала хвилюватися, де ж подівся гість. Коли дізналася, що він цілий і неушкоджений перебуває поліції, назвала точну адресу, тож поліцейські привезли мандрівника прямо до двору.
Мабуть, надовго запам’ятає гість із сонячної Індії засніжені простори нашого краю і мороз мінус сім градусів, та сподіваємось, у його пам’яті також назавжди залишиться згадка про чуйних і добрих серцем людей, які не дали йому замерзнути у полях Гадяччини.
Між тим містяни кілька днів також обговорювали візит іноземця. Переповідали, що він начебто познайомився із нашою землячкою через Інтернет. Спілкувалися певний час, сподобались одне одному тож кавалер вирішив вирушити у далеку мандрівку, щоб запропонувати дамі руку і серце. Як склалися їхні стосунки – поки не відомо.
«БМ»
Фото використано, як ілюстрація.
