Як подолати цькування дітей у школах: інтерв’ю з психологом

Ексклюзивне інтерв’ю про те, як протистояти насильству в школах і чому потрібно боротися з сірістю, що залишилася після Радянського Союзу, з психологом Марією Фабричевою.

Сірість спальних районів, яка нам дісталася у спадок від Радянського Союзу…

Так. Сіре на сірому, у сірому. Зараз поясню, навіщо це робилося.

Сірий колір дійсно пригнічує. Пригніченою людиною набагато легше управляти. Зараз ті ж дитячі садки виглядають не так, як в Радянському Союзі – там багато яскравого і барвистого. Але відгомони цієї сірості залишилися.

Чому до цих пір багато вчителів у школах продовжують культивувати цю сірість? Принижують дітей, які фарбують волосся в яскраві кольори, наприклад?

Тому що коли у людини всередині немає відповіді на якесь питання, коли вона бачить щось яскраве, що їй дуже хочеться або їй це не зрозуміло – вона провалюється. Всередині відбувається миттєва реакція, і внутрішня перелякана дитина починає цього бояться, або внутрішній суворий батько починає говорити, що це – жахіття.

Не важливо, скільки людині років. Внутрішня психологічна регресія не має ніякого відношення до віку. Доросла людина може відповісти на щось реакцією трирічної дитини. Ти фарбуєш волосся, а дідусь раптом говорить “Ой, волоссячко пофарбувала! Гарненько!”. А ти на нього дивишся, і намагаєшся зрозуміти: Семен Ізраїлевич, чи це ви? Коли людина хоче відреагувати реакцією дитини, але цю реакцію заглушає внутрішній токсичний батько, вся токсичність йде вже назовні на реальну дитину криком: “Що це за гидота?”. Це складна система реакції его-станів. Це – як пінг-понг всередині людини.

Про цькування вчителями

Скандали, які відбувалися в школах останні роки: коли то дівчаток-підлітків гноблять за яскраві кольори волосся, то молодих вчительок – за фотографії з літнього відпочинку або татуювання….

З тієї ж серії. Це історія про те, що багатьом вчителям варто попрацювати над собою, щоб по-дорослому реагувати на події.

У транзактному аналізі є три компоненти в структурі особистості – Б (батько), Д (дорослий) і Д (дитина). Ці его-стани відображають емоційний досвід різних періодів життя.

Ось дорослий – це тут і зараз, він нероздільний, це усвідомленість в теперішньому часі. Батько буває або турботливим або контролюючим. Дитина буває вільною, бунтівною і адаптивною. Комбінуються ці стани – по-всякому.

І як воно працює в ситуації з вчителями?

Коли дівчинка-підліток у віці прекрасного бунту приходить в школу з зеленими волоссям, вона проходить останню стадію психологічного розвитку – самоідентифікацію і сепарацію. В цьому віці вона має право фарбувати волосся в різні кольори. І колір волосся ніяк не може вплинути на її інтелект, доброту або правильність поведінки.

 Ось наше зеленоволосе диво приходить в школу. Перед нею стоїть педагог, всередині якого відбувається миттєва реакція его-станів. Від внутрішньої дитини надходить психологічний імпульс: “Ах, клас!”. Зверху своїм імпульсом лупить контролюючий батько: “Ти очманіла? Я тобі дам красиво!”. Й педагог, який пережив цю бурхливу реакцію всередині, видає нашій дівчинці: “Ти дурепа! Перефарбуйся негайно!”.

Реальна наша дівчинка, яка перед собою бачить дорослого педагога і не знає про битви его-станів всередині, починає плутатися. Якщо вдома дитині кажуть батьки, що “вчитель завжди правий”, то можуть початися проблеми.

Про батьківське втручання

Як правильно реагувати батькам на все, що відбувається?

По-перше, втручатися. Батьківське невтручання – це підтримка культури насильства. Коли ви не втручаєтеся в конфлікти між дітьми і дітьми, коли ігноруєте те, що роблять педагоги – ви віддаєте свою дитину на поталу. Так ви підтримуєте насильство.

Якщо вчитель не може нормально, по-дорослому, як це личить педагогу, розібратися з дитиною, отже цей вчитель вже зламав свій авторитет. Вам потрібно втрутитися.

Якщо педагог не розуміє, що такими подачами він знецінює дитину як особистість, переходить межі дозволеного – це поганий педагог. Прямий обов’язок дитини – самовиражатися в підлітковому віці! Самовираження дитини – однозначно не привід її принижувати!

Цькування молодих вчительок за татуювання – з тієї ж опери?

Так. Тому що конкуренція. Тому що починаються фантазії, які не мають відношення до реальності. Тому що спрацьовують стереотипи. Тому що дзижчить думка “Мені не можна було, так і я іншим не дозволю!”. Це все – помилки, стереотипи і комплекси.

Я – одна з найбільш татуйованих психотерапевтів в нашому місті. І що? Ще жоден клієнт не постраждав від кількості татуювань на моєму тілі.

Як батькам підтримати дитину, коли всі навколо пояснюють, що з дитиною щось не так?

Дитина повинна знати, що вона – під захистом сім’ї. Прийняття сім’ї для людини важливіше, ніж прийняття суспільства. Завдяки прийняттю сім’ї дитина може знайти своїх, бути схожою на круті комікони, може знайти різні способи свого самовираження. Можна придумати варіанти поєднання самовираження дитини з обставинами. Головне, щоб був посил: “Я тебе бачу, я тебе розумію, давай разом подумаємо, що можемо зробити”.

Потрібно говорити з дитиною. Питати, що відбувається і чому так. Часто діти підсвідомо провокують таким чином вчителів, щоб показати, що це ж – зла відьма. Отже у відносинах з учителем проблеми були ще до зміни кольору волосся. Може дитину принижували ще до того, як вона перефарбувалася? Потрібно і важливо шукати причину. Батькам важливо говорити зі своїми дітьми і не забивати на них. Ні школа, ні бабуся не зможуть виховати вашу дитину. Тільки батьки.

Про культ страждання

Чому в школі нам показували тільки страждаючих і пригноблених українців? У казках, на уроках історії, на уроках літератури?

Тактика домінантної культури – показувати персонажів, що страждають. Моя суб’єктивна думка, що основний удар в цьому напрямку був зроблений за часів Радянського Союзу. Нам вселяли, що ми всі – радянські люди. Це поняття складалося з безлічі культур і їх традицій. Все це потрібно було привести до якогось спільного знаменника “ми”. Тому важливо було зробити якусь безлику масу і переконати людей, що так було завжди.

Суспільство готове жити як завгодно погано, якщо вийде його переконати, що так було завжди?

Так. Головне, переконати, що ось так – це нормально. Людина адаптується до всього, навіть до трагічних подій. Одне покоління переживає трагедію, але наступне – вже вірить, що так було завжди. Якщо цьому поколінню давати певну літературу, підживлювати пропагандою, задати тільки один напрям історії, то людина, куди б вона не ткнулась, скрізь буде знаходити тільки страждання.

Так всі приходять до висновку, що таке життя – біль і боротьба. Щастя в ньому не передбачено. Хоча насправді – це не так. Але з покоління в покоління передаються гасла “Борись за своє щастя!”, “У нас не вийшло – але наші діти зможуть!”. Ось і виходить, що персонажі, які з усім справлялися, які ставали сенсацією, які були стійкі та успішні, згадуються в шкільній програмі мимохідь. Неначе їх і не було зовсім.

Процес становлення суспільства та його культури не може бути швидким. Тут недостатньо лише психології. Добре б, щоб історики теж вчилися подавати історичні факти і різні варіанти інтерпретації подій.

Про те, чому важлива історія

Дітям потрібно вчити історію?

Так. Це – логічно. Історія допомагає отримувати гордість за свій народ. В цьому її сенс. Потужні держави вбудовують її в свою машину. Пропаганду структурувала страшна людина Геббельс. Він її використовував у страшний час для страшних цілей. Але його пропаганда була найпотужнішим інструментом. Страшно використовувати інструменти того, хто вів до поневолення світу. Але вивчити цей інструмент і знайти те, що викликає гордість за свій народ, гордість за приналежність до цього народу – важливо.

Можна показувати різні факти. Історія людини, міста, країни, світу – вона складається з різних фактів. Ці факти можуть викликати різні емоції – і гордість, і сором, і упередження, і радість, і смуток. Це – нормально. Це – розвиток. Щоб вникати в історію, повинна бути першорядна мета. Має бути розуміння, що народу потрібні знання про свою історію, щоб ці знання допомагали вибудовувати націю. Знання історії потрібно, щоб зрозуміти які є повтори, що говорить про якусь невирішену задачу. Це все – велика і довга праця. Але вона важлива для розвитку країни.

Чому?

Щоб людина могла пишатися своєю країною, своїм народом, їй потрібна основа. Необхідний аналіз подій з минулого, який пояснює, що і як відбувалося, яка була ціна питання, і які були наслідки. Так само потрібно прищеплювати любов до своєї мови. Любов до мови не передбачає ж тотальне мочилово всіх, хто говорить іншими мовами. Вона припускає, що на цій мові буде створюватися класна і доступна література. Щоб люди могли отримувати знання рідною мовою.

Про те, як можна стати щасливим

Всупереч тому, що в школі постійно культивується ідея страждання і героїв, що вічно борються, дітей можна навчити, що життя – не біль? Що не обов’язково все життя боротися за своє щастя? Що можна ось просто відразу жити щасливо і що бути щасливим – це нормально?

Звичайно. Це все почалося не зі школи. Це почалося з того, що люди викривили Біблію своїм трактуванням і в якийсь момент заявили, що щастя не входило в плани при створенні світу. З чого раптом? Тому що так було комусь зручно? Тому що нещасливою людиною, яка не бачить ніяких світлих перспектив, легше керувати? Так говоріть про це прямо.

Щастя – в дрібницях. Це – загальне поняття. Воно складається з детальок, які для кожного неповторні. Хтось випиває вранці чашечку улюбленої кави – і ходить весь день щасливий. Хтось – щасливий, якщо може подорожувати раз в рік. Щастя – коли ти можеш прокидатися вранці, будувати плани і не відчувати загрози. Першоджерело щастя – знання про те, як задовольнити свої базові потреби і можливість їх задовольняти. Якщо є складність із задоволенням базових потреб – безпеки, харчування, сексуальності, відпочинку – то зі щастям буде напряжно.

Це те, на що завжди били імперські держави. Якщо я весь час в остраху, якщо постійно озираюся на своїх сусідів, тому що боюся, що вони напишуть на мене донос, то про яку національну самоідентифікацію я можу думати? В таких умовах – кожен сам по собі.

Але в умовах війни у нас з безпекою теж напряг. Але, все ж, питання національної самоідентифікації стоїть гостро. Чому?

Тому що зараз говорять про те, що коли ми отримуємо самоідентифікацію – ми отримуємо безпеку і можливість вирішувати усі свої проблеми. Але для самоідентифікації знову-таки потрібна основа. Потрібні знання і вільний доступ до цих знань. Потрібна можливість пояснювати ті чи інші історичні факти. Потрібна можливість самому знаходити в них сенс.

Потрібно вчитися не ставати домінантною культурою. Потрібно визнати, що ми – українці. Ми живемо в одній країні, яка називається Україна. Але при цьому у мене може бути єврейська кров і я, в моєму сімейному колі, маю право любити свою культуру. Якщо у мене татарська кров – я маю право бути українським татарином. Екологічність країни – це прийняття і взаємоповага різних культур, які, об’єднавшись на одній території, складають один неповторний народ.

Коли буде цей баланс – народ буде стійкішим?

Майже незламним.

24tv.ua