Фейки про викрадення дітей: хто їх поширює і з якою метою
Інформацією про викрадення кишать соцмережі. Майже в кожній області України подібне з’являється по кілька разів на місяць. Траплялися такі повідомлення і нам. Але жодне з них не було підтверджене правоохоронцями.
Сказати, що це зачіпає людей, – нічого не сказати. Бо йдеться про найвразливішу тему з усіх можливих – дітей. Припускають, що такі фейки може поширювати людина задля якоїсь своєї забави або навіть несвідомо. Люди намагаються перестрахуватись і, знайшовши у мережі таке повідомлення, розсилають його усім знайомим та друзям.
Біда в тому, що ті, хто пересилає такі повідомлення, не розуміють, якої шкоди завдають іншим, сіючи в душах страх. Для телефонних хуліганів існує кримінальна відповідальність, а за фальшиві повідомлення в соцмережах ніхто карати не буде. Але їхні наслідки надсерйозні.
Та, крім банального розповсюдження чуток, поширення таких постів може бути і цілеспрямованим. Науковці кажуть, що це спеціальна технологія, і вона працює насамперед із масовою свідомістю. Якщо вам тривалий час давати інформацію про злочини, зокрема, масові викрадання дітей, спочатку ви будете залякані, а потім просто звикнете. «Фейки» – це реальна психологічна зброя, такий собі інформаційний вірус. Люди вірять відразу, не перевіряють, натомість у більшості випадків офіційної інформації про це немає.
Наприклад, торік в Одесі добу шукали дев’ятирічного Андрія Єфімова. Його знайшли на Привозі. Дитину викрала неповнолітня. Сказала, що хотіла забрати в Андрія телефон, а щоб хлопчик не викрив її своїм плачем, забрала його із собою. А от 16-річну Діану Хріненко із Кіровоградщини, яка зникла півтора місяці тому, не знайшли і досі. Школярка поверталася додому із святкування Дня Незалежності і зникла за кількасот метрів від рідної хати. На тому місці знайшли її закривавлений телефон і краплі крові на дорозі.
В усіх цих випадках були заяви до поліції про зникнення дітей. І приховати від громадськості такі жахливі випадки практично нереально. На щастя, зникнення дітей у поліції вважається суперпріоритетом, і вмикаються одразу усі механізми розшуку і порятунку.
А от фейкові Інтернет-викрадення мають пояснення, і вони цинічніші, ніж атаки спецслужб. Кажуть, що це своєрідні маркетингові експерименти. Таким чином формують мережеві спільноти. У ці спільноти «вкидають» інформацію, на яку реагуватимуть миттєво, передаватимуть її скрізь, а потім сформовану групу можна використовувати у будь-яких інших цілях. Наприклад, рекламувати товари.
Тож визначити реальних зловмисників, які замовляють фейки, – справа кіберполіції. Але і ми з вами маємо хоч трохи навчитися ставити бар’єри проти таких осіб, які раніше пліткували на лавочках, а зараз вийшли у всесвітню мережу.
Оксана Кириченко за інформацією соцмереж
