Всі ми родом з дитинства, з Лютенської школи

Тут ми учились, дружили, росли.

Голоси наші дзвінко лунали довкола,

У школі друзі щасливі були.

Дуже всі ми дорослими стати хотіли,

Щоб піднятись на власнім крилі.

І з порогу шкільного до мрії злетіли

По незнаних дорогах землі.

Ми учились, трудились, Вітчизні служили

Так, як тільки уміли й могли.

Всі кохали безмежно і вірно любили…

Ну, а роки пливли та й пливли…

Тож зібратись, зустрітися всім закортіло

І згадати усе, як в кіно.

Бо ж дитинство лишається з нами навічно,

Вірна дружба і перша любов.

У колі друзів нам хочеться знов посидіти,

Поспівати, згадати усе.

І за успіхи й долі людські порадіти…

А життя нас несе і несе.

І хоч молодість швидко від нас полетіла,

Та душа молода і ясна.

Їй до років немає ніякого діла,

В душах наших буяє весна.

Тож не треба журитись, що більше прожито

Й не вернути минулі літа.

І хоч в нашім житті вже кінчається літо —

Осінь радує нас золота.

І спасибі усім, що сьогодні зійшлися

Та згадали усе, що було.

Ніби сонячні промені тут розлилися,

Щоб своє дарувати тепло.

Ніби сонячні зайчики враз застрибали,

Як весною у класі колись.

І чарівні оркестри нараз зазвучали

І любов’ю в душі розлились.

Дуже прикро, що декого вже немає серед нас, і неприємно те, що дехто ігнорує такі рідкісні зустрічі.

М.Г. БЛОХА