Всі ми родом з дитинства, з Лютенської школи
Тут ми учились, дружили, росли.
Голоси наші дзвінко лунали довкола,
У школі друзі щасливі були.
Дуже всі ми дорослими стати хотіли,
Щоб піднятись на власнім крилі.
І з порогу шкільного до мрії злетіли
По незнаних дорогах землі.
Ми учились, трудились, Вітчизні служили
Так, як тільки уміли й могли.
Всі кохали безмежно і вірно любили…
Ну, а роки пливли та й пливли…
Тож зібратись, зустрітися всім закортіло
І згадати усе, як в кіно.
Бо ж дитинство лишається з нами навічно,
Вірна дружба і перша любов.
У колі друзів нам хочеться знов посидіти,
Поспівати, згадати усе.
І за успіхи й долі людські порадіти…
А життя нас несе і несе.
І хоч молодість швидко від нас полетіла,
Та душа молода і ясна.
Їй до років немає ніякого діла,
В душах наших буяє весна.
Тож не треба журитись, що більше прожито
Й не вернути минулі літа.
І хоч в нашім житті вже кінчається літо —
Осінь радує нас золота.
І спасибі усім, що сьогодні зійшлися
Та згадали усе, що було.
Ніби сонячні промені тут розлилися,
Щоб своє дарувати тепло.
Ніби сонячні зайчики враз застрибали,
Як весною у класі колись.
І чарівні оркестри нараз зазвучали
І любов’ю в душі розлились.
Дуже прикро, що декого вже немає серед нас, і неприємно те, що дехто ігнорує такі рідкісні зустрічі.
М.Г. БЛОХА
