Робота – мамо, не горюй!

Професія судмедексперта обросла стереотипами. Частково вони з’являються через закритість процесу роботи, частково – завдяки кінематографу і серіалам про розслідування. Коли ми уявляємо собі судмедексперта, перед нами зазвичай постає образ величезного чоловіка зі скальпелем над тілом у промерзлому морзі. Але, як виявилось, це помилкове судження. Скривавлених фотографій чи подробиць убивств у цьому матеріалі ви не знайдете, бо судмедексперти «пов’язані» таємницею слідства і етичним кодексом. Чим відрізняється «кіношна картинка» від реальності, в чому насправді полягає робота і як із нею справляється такий малесенький колектив, нам розповів судово-медичний експерт Гадяцького відділення Полтавського обласного бюро судово-медичної експертизи Олександр Олефіренко.

«Колектив у нас невеликий, але справляємось із такою роботою, що мамо, не горюй!» – розповідає Олександр Миколайович і запрошує до свого кабінету.

Він родом із Лохвиці, там і працював, потім вирішив переїхати у Київ, влаштувався у Головне бюро судово-медичної експертизи, з 1 березня працює у Гадячі. 

«Мені зробили непогану пропозицію – працювати у Гадячі. Чесно скажу, міг відмовитись, але погодився, щоб бути поруч із 9-річним сином, який мешкає тут із колишньою дружиною. 

До того ж, попередній спеціаліст помер, звільнилось місце. Гадяцький район три місяці був без спеціаліста. Це дуже важко для людей, у родину яких прийшло горе. Тому я прийняв цю пропозицію.

Проте, відразу скажу: те, що у Гадячі з’явився спеціаліст, – це не заслуга місцевої влади. Так, вони надали службове житло, але воно вже було у наявності (залишилось від попереднього судмедексперта). А остаточне рішення щодо мого призначення прийняв начальник головного бюро».

Про свою роботу Олександр Олефіренко розповідає із помітним захопленням. Відразу видно, що працює не з примусу, а за покликанням. Зізнається, що він, як і його колектив, мають дуже мало вільного часу. От наприклад, минулі вихідні, коли всі українці відпочивали чотири дні поспіль, його кілька разів викликали у Лохвицю (про вбивство читайте на стор. 4). Проте він аж ніяк не жалкує, що обрав таку професію, і пояснює чому:

 «Експертна робота дійсно цікава. Існує помилкове судження, що судмедексперти займаються лише розтинами. Але це не так. Більшість часу ми приділяємо обстеженням або експертизам. Мені як спеціалісту доводиться встановлювати причетність тієї чи іншої особи до вчинення злочину, ступінь винуватості, правдивість наданих показів, ступінь тілесних ушкоджень, по-народному – «знімати побої». Тобто без нашої участі не проходять складні випадки тілесних ушкоджень чи насильницької смерті.

Результати своїх  досліджень ми направляємо на ряд інших дослідів: криміналістичний, гістологічний, імунологічний, токсикологічний і так далі. Лише отримавши їхні результати, ми можемо зробити остаточний висновок. Загалом, для звичайної людини нічого хорошого, але для професіонала є багато цікавих нюансів».

Із першого погляду здається, що робота судмедексперта нічим не відрізняється від роботи патологоанатома. Але, як виявилося, це не зовсім так. Звісно схожість є, але незначна:

«Є один нюанс: судмедексперт може працювати патологоанатомом, а навпаки – ні.

Якщо пацієнт помирає у лікарні, то для уточнення причин смерті чи правильності діагнозу його направляють на патанатомічний розтин. Його подивилися, виписали лікарське свідоцтво про смерть і потім дають протокол патанатомічного дослідження. Грубо кажучи, для протоколу вистачить листа форматом А4. Наше ж дослідження буде у рази більшим, мінімум сторінок 4-5. 

На відміну від патанатома ми працюємо не лише у морзі. Якщо приходить повідомлення із поліції, що є факт смерті чи померла людина, яка хворіла, збирається група, слідчий і я у тому числі, виїжджаємо на місце події, описуємо, фіксуємо усе. Лікарське свідоцтво про смерть у такому випадку може виписати лише судмедексперт. До речі, у той час, коли у Гадяцькому районі не було такого спеціаліста, поліція скеровувала тіла на дослідження у Лохвицю чи Зіньків. Для людей це додаткове навантаження, а ритуальні служби отримували додатковий прибуток».

Окрім цього, як виявилось, у роботі судмедексперта є й «кримінальна» складова   – результати проведених досліджень є величезною доказовою базою, яку потім використовують правоохоронці. Спеціаліст судмедексперт несе кримінальну відповідальність за те, що напише у своїй довідці. Тому потрібно бути завжди уважним і добре знати законодавство. 

Узагалі-то Гадяцьке відділення Полтавського обласного бюро судово-медичної експертизи – окрема інстанція, яка не відноситься ні до ПМСД, ні до ЦРЛ.  Безпосереднє керівництво знаходиться у Полтаві, а в Гадяцькій лікарні орендує кімнату і обслуговує місто і район. Щоправда, влітку, у сезон відпусток, роботи додалося – гадяцький судмедексперт підміняє сусідніх спеціалістів і обслуговує також Лохвицький і Чорнухинський райони. 

Колектив бюро молодий і перспективний. Єдине, що змушує їх сумувати,  – це невеличкі організаційні проблеми. Із технічного забезпечення  є комп’ютер і принтер, а от Інтернету немає, хоча у сусідньому кабінеті є… Дивно, правда? Усе тому, що бюро не відноситься до Гадяцької ЦРЛ. А ще трошки бентежить тіснота – в одному малесенькому кабінеті працюють лікар і фельдшер, проводяться огляди потерпілих, а все це у будівлі моргу! До речі, днями визначали ступінь тілесних ушкоджень дитини, то їй стало зле через те, що поряд лабораторія і сильні запахи.

«У наказі чітко прописано, що кабінет для проведення оглядів повинен знаходитись не в морзі, а в лікувально-профілактичному закладі. Фактично, згідно законодавства, забезпечення умовами праці покладено на наше безпосереднє керівництво, але за участю лікарні. Днями я мав розмову із головним лікарем. За можливості нам повинні виділити окремий кабінет. Зараз чекаємо і сподіваємось на порозуміння».

Усе решта повністю влаштовує цей маленький колектив. Їх усього троє: лікар Олександр Олефіренко, фельдшер Яна Сіренька і молодша медсестра Світлана Широкова. Вони відразу знайшли спільну мову і добре справляються зі своєю роботою, лише засмучуються, що їхній труд часто залишається непоміченим.

Проте,  маючи таку психологічно нелегку роботу, намагаються залишатись оптимістами.  У вільний час обговорюють майбутню відпустку і дякують за візит, бо це чи не перший раз, коли до них завітав кореспондент.    

Оксана Кириченко    

Цікаві факти про судмедекспертизу

1. Де вчать на судмедексперта?  Щоб отримати будь-яку медичну спеціальність, треба закінчити медичний інститут (університет, академію), отримати загальну медичну освіту та кваліфікацію лікаря по диплому. Потім пройти інтернатуру з судової медицини (а якщо такої у регіоні немає, то з патологічної анатомії) або аналогічну ординатуру. Окремих навчальних закладів з такої спеціальності немає. Це перш за все лікар.

2. Існує думка, що судмедексперт працює в поліції. Ні, це різні організації, що підпорядковуються  різним структурам. Судмедексперти – це лікарі, які займаються всім, що пов’язане з людиною (живою або мертвою), її частинами або біологічними речовинами.

3. «Ми звернемося в незалежну експертизу!» Експерт за своїм визначенням не залежить ні від кого і працює виключно в державних установах, і експертиза може проводитися тільки в стінах цієї державної експертної установи. Тут вже ні завідувач відділенням, ні начальник бюро, ні мама з татом не можуть вказати, що тобі писати, так як за свої висновки відповідаєш тільки ти сам і сам ставиш підпис. Висновок експерта будується на певних дослідженнях матеріальних речей. Будь-який етап можна перевірити ще раз. Але існує думка, що якщо піти до приватного фахівця і заплатити йому грошей, то він напише «незалежну думку», яка вам сподобається. Це так. Тільки «думка» і «висновок експерта» – різні речі.