«Я господарник, а політика мене вже дістала!»

Днями у Гадячі стартував сезон робіт на цегельному заводі – одному із небагатьох підприємств, які успішно працюють на території Гадяцького району. Мало хто знає, але ще декілька років тому місцевий цегельний завод був банкрутом і мав шалені борги. І, можливо, сьогодні його не існувало б взагалі, якби керівництво не взяв у свої руки Віктор Давидко. Усього за два роки він підняв завод «із колін» і  зробив із нього хороший виробничий об’єкт – приватне підприємство  «Укрбудсервіс-ДВМ», яким дуже пишається.

Проте, якщо на Гадяччині справи йдуть без перебільшень добре, то на Зіньківщині, де зі своєю родиною мешкає Віктор Давидко, ситуація кардинально відрізняється. Про це ми знаємо не лише із чуток, а й із публікацій у пресі. Наш візит до Віктора Давидка був не випадковим. Дізнавшись, що на його підприємство їдуть журналісти із Зінькова, ми вирішили також побувати на цій зустрічі.   

Про перше кохання

Звісно, розмову з Віктором Давидком почали із запитання про роботу. Свою трудову діяльність він розпочав у 1999 році на Зіньківському цегельному заводі. Завод йому також дістався банкрутом і, як годиться в руках умілого керівника, згодом став лідером виробництва. Проте нині цього заводу не існує:

«Цей завод, як перше кохання.  Я часто приходжу туди, коли мені погано. Мрію купити його, хоч він є невигідний економічно: високі затрати, а випуск цегли малий…»

У радянські часи по Україні було більше 1000 цегельних заводів, зараз – близько 140.  Гадяцький район на той час був лідером по кількості подібних заводів – 11 цегельних. Та й сусідній, Зіньківський, також не відставав, там було 7 заводів, із яких до сьогодні зберігся лише один – Опішнянський.

Із 2017 року Віктор – голова Асоціації цегельників України. Тому дуже шкодує, що більшість цегельних заводів у Гадяцькому і Зіньківському районах зараз не працюють.

Нашу цеглу знають

Найбільшим нинішнім досягненням Віктор Давидко вважає свою діяльність у Гадяцькому районі.  Звісно, комерційну таємницю, скільки завод виробляє цегли, власник не розкриває, але натякає, що більше, ніж при попередньому керівництві, і менше, ніж у радянські часи, а це 11 мільйонів штук на рік.

Зараз завод працює в оптимальному режимі і показує непогані результати. Виробляють «забудовочну» цеглу  марки М125-150. Це основний будматеріал, який витримує значні навантаження.

Проте, щоб досягти таких результатів, лише за останній рік у модернізацію заводу вклали чималі кошти. Сьогодні на заводі працює  60 чоловік, але протягом року цифра коливатиметься до 100 працівників.

Постійні замовники гадяцької цегли – київські і харківські будівельні фірми. Окрім цього,  ТОВ «Гадяцький цегельний завод» має свій торгівельний майданчик у Полтаві. У роздріб продають мало, бо виробляють цеглу на замовлення. Але не дивлячись на це, для жителів Гадяцького району, а також зіньківчан цегла завжди є.

Найбільша помилка, яку зробив у своєму житті – це політика

Віктор Давидко називає себе дуже щасливою людиною. Усе тому, що він вільний в усіх діях і висловлюваннях – може будь-кому сказати в очі те, що думає. І в той же час вважає, що його самого немає за що «вкусити». Єдине, через що болить його душа, так це Зіньківський район. Каже, що до певного часу район був найкращим у Полтавській області.

«У нас були «великі» люди, на яких трималося все. Вони будували район, створювали робочі місця. А зараз ніхто нічого не робить.

Гадяч і Зіньків – це дві протилежності, як небо і болото. Зіньківський район довели «до ручки» – в усьому районі голів ВРХ менше, ніж у Суханя (директор АТ «Гадяцьке бурякогосподарство» – авт.) на усіх фермах. Хоча бюджет Зіньківського району у кілька разів більший від Гадяцького…»

До речі, Віктор Давидко – депутат Зіньківської районної ради, але про свою депутатську діяльність розповідає неохоче. У межах можливостей і повноважень намагається допомагати людям. Але все одно каже, що у глобальному масштабі змінити нічого не може, навіть маючи владні повноваження.

«Керувати районом може тільки господарник. У нас у районі складна ситуація – півмільярда гривень пішло на всі затрати в районі. Запитати, куди вони ділися, немає у кого. Бо ніхто цього не знає…

Депутатів обирали люди. Я балотувався в обласну і одночасно у районну ради. Пройшов у районну, і це найбільша помилка, яку я зробив у житті. Кажу так, як є  – відсьогодні я ніколи більше не буду політиком. Там я втратив своїх друзів, хороших знайомих. Про мене почали казати неправду, а я цього не хочу…»

У приклад ставить історію, яка нещодавно відбулася у Зінькові і зачепила і його. Коротко про те, що відбулося. Директора однієї із шкіл за незрозумілих причин звільнили з посади, а невдовзі, за рішенням суду, відновили. Проте вийшов казус: суд відновив, а на цю посаду вже була призначена інша особа, яка не збиралась поступатись місцем. Тому стався конфлікт, унаслідок якого «звільнена» директор потрапила на лікарняне ліжко. Віктор Давидко став на захист жінки, але  його зробили винним у цій ситуації. Він каже, що місцеве видання описало ситуацію зовсім не так, як відбувалось насправді:

«Якщо ти захищаєш жінку, яка потрапила в лікарню, то ти «падлєц», а якщо обкрадаєш свій район на мільйони – герой… Уже потім мені казали, що я все правильно роблю. Але проблема в тому, що в той же час за мною ніхто не піде і нічого не зміниться.

Маю дані щодо корупційних дій голови райради і нашого народного депутата. Ці документи зараз лежать у СБУ, але там вони і «пов᾿януть», бо в нас корупціонерів ловлять із сотнями тисяч доларів – і нічого. Звинувачувати депутатів у корупції безглуздо. У мене опускаються руки, коли я бачу що все «проплачено» і куплено.  

Тому я вирішив, що ніколи не повернусь до політики, але себе образити не дозволю».

Про плани на найближче майбутнє 

Не дивлячись на те, що із Зіньковом пов’язана більшість приємних моментів його життя, Віктор Давидко таки зізнається, що він хоче переїхати у Гадяч, де, до речі, вже має власне житло. Розповідає, що тут його прийняли, як свого, тут він знайшов спільну мову із посадовцями і бізнесменами. До того ж, і улюблена справа його життя розвивається саме тут. А ще, як вдалося довідатись, дуже скоро Віктор Давидко спробує себе у будівельному бізнесі. У планах –  спорудження триповерхового житлового будинку. Займатиметься будівництвом новостворене підприємство, що буде діяти на території цегельного заводу, а це ще близько 200 робочих місць:

«Хочу створити у Гадячі циклічність роботи, щоб люди, які працюватимуть на новому підприємстві, мали змогу платити за свою квартиру. Це будуть досить вигідні умови для молоді. Треба ж підтримувати своїх людей!»

P.S. Ось такою вийшла розмова з директором місцевого цегельного заводу. Зізнаємось, що така собі «екскурсія» на завод для нас не перша, у минулому році ми вже мали змогу подивитись, як «народжується» цегла. Тому заглядати по закутках у пошуках сенсації не збирались. У той же час колеги із Зіньківщини поводились трохи дивно – протягом інтерв’ю, яке, до речі, було ініційоване саме ними, вони не промовили жодного слова. А вийшовши із кабінету на територію заводу, певно, намагались знайти щось цікаве і заглядали чи не в кожну шпарину.  

Але, як би там не було на Зіньківщині, гадячани аж ніяк не програють від того, що тут працюватиме і житиме такий господарник. Бо чули про нього лише хороші відгуки.     

Олександр Товстий,

Оксана Кириченко