«ВЕСІЛЛЯ В МАЛИНІВЦІ»: СВІДКИ І АКТОРИ МАСОВКИ РОЗПОВІЛИ ПРО ЗЙОМКИ НА ЛУБЕНЩИНІ

малиновка5
Поділитися новиною

малиновка5Минуло 50 років відтоді, як феєричний фільм з’явився на екранах і швидко став лідером тогочасного кінопрокату. Зірковий склад акторів, перша кольорова широкоформатна музична комедія – оминути таку подію було просто неможливо. Та за піввіку зйомки обросли легендами, а сам фільм – відвертою брехнею

Ну хіба це не брехня, коли на російських сайтах пишуть, що українці зійшли з розуму й Міністерство культури України заборонило до перегляду фільм «Весілля в Малинівці»? Перш ніж разом із друзями пройти стежками зйомок, довелося перегорнути список фільмів. Ніхто комедію не забороняв. Друга неправда пролунала з екрана на одному з українських телеканалів. Там віщали, що фільм знімався під Харковом у селі Малинівці. Ну як тут не закотити рукава і не взятися до написання? Але спершу ми все ж помандрували й знайшли людей, які не просто пам’ятають подію, а навіть приймали якусь опосередковану участь у зйомках.

На просторах благодатного Лубенського краю неподалік річки Сули розкинулося барвисте село Піски, яке стало першою, як тепер кажуть, локацією для зйомок. Микола Омельченко народився тут і в 1967 році закінчив «восьмирічку». Він розповідає, що напередодні події директор сільської школи Михайло Степанович Груба зібрав дітвору і повідомив, що до них їдуть знімати кіно, закликаючи усіх, особливо хлопців, поводити себе чемно і не чинити шкоди кіноробам.

За кілька днів відбулася «окупація» Пісок. Літо якраз розгулялося на повну силу. Такої цікавої пори село не пам’ятало. Машини гули, артисти на квартири до селян розселялися, усіляка небачена до цього апаратура то там, то тут під наглядом оператора з’являлася на люди, кінозірки із автобусів і автомобілів випурхували, помічники й асистенти то оператора, то режисера Андрія Петровича Тутишкіна моталися туди-сюди…

Три молодики поселилися у будівлі Омельченків, і вже через два дні один із них запитав Миколку: «На роботу підеш?». Хлопець, навіть не поцікавившись, що ж то за робота, вигукнув: «Піду!». Юнаки ті були помічниками оператора, а Миколка мав би працювати помічником помічників. Зранку разом із хлопцями йшов до школи, де вперше в житті побачив знімальну камеру завбільшки з однотумбовий письмовий стіл, потім слідкував за тим, як готували апаратуру, розмотували кабелі, налаштовували освітлювальну техніку… А в Миколки найвідповідальніша робота: тримати велику чорну парасолю над головою головного режисера і над камерою, щоб сонце не перегрівало апаратуру і сонячні зайчики не заплигували в об’єктив. Камера кудись поїхала – і Миколка за нею… Камера повернулася назад – і Миколка назад… Ще не встигли розпочати роботу, а довкола натягнутих мотузок, які обмежували доступ селян на знімальний майданчик, сила-силенна людей. Усім кортіло потрапити в кадр. Режисер благав: «Хазяюшки, а не шли бы ви своих Зорек да Маек доить? Молоко прокиснет!». На його слова – нуль уваги, бо все найцікавіше – на майданчику.

Є артисти, яких ми знаємо за прізвищем, а є такі, котрих – за сценічним образом. Попандопуло знають усі. А от прізвище актора – Водяной, дехто і призабув. Женя, товариш Миколки, скориставшись тим, що зірковий артист квартирував саме в їхній хаті, таки потрапив у кадр і гордо проїхав на коняці, нехай і з тими, хто тоді грав бандитів. Яке ж то було щастя, потім побачити себе на екрані! Кавалеристи ж одночасно були і червоноармійцями, і бандою. Зняли епізод – перевдягнулися, перевтілилися. І ніхто не знав, чи була на той момент хоч одна людина в селі, яка б не хотіла потрапити в так звану масовку, бо платили за робочий день аж 3 рублі. Тепер Микола Григорович згадує, що як настоїться, бува, за день із тією парасолькою, так уже й кинув би її, так 3 рублі платять.

Вандали спалили дерев’яний вітряк біля Мацківців

Дійшла черга до зйомок епізоду весілля Гриціяна Таврійського (Григорій Абрикосов) з Яринкою (Валентина Ніколаєнко). Поїхали спочатку в Мгарський Спасо-Преображенський монастир, а там усе зруйновано, не прибрано, розписи святих зі слідами куль, скрізь валяються старі дошки… (Ну, ми ще пам’ятаємо, як радянська влада шанувала монастирі). Тоді вирішили подивитися на маєток колишнього князя Щербатова у Хорошках. У приміщенні на той час була школа. Але після розглядин постановили терміново зводити бутафорську стіну. Замовили гривастих левів із самісінького Ленінграда і поставили їх на виду, насипали гравію та піску з кар’єру села Висачки, трохи утрамбували, а вже ретельно все те втоптали учасники танцювального ансамблю «Жок» із Молдови. І виходить, що палац, який бачить глядач на тих чудових кадрах, це одна-єдина стіна із завішеними вікнами, щоб наскрізь не світилося.

На жаль, дерев’яний вітряк, на якому кружляла Яринка, на пагорбі біля села Мацківці вандали спалили. Трюк робили обережно і щонайменше вона тричі чула команду: «Камера!». Посадив її Андрійко (Гелій Сисоєв) ніжками донизу, можете не сумніватися, і догори дриґом вона точно не кружляла – крило вітряка підтягували вірьовкою, зупинялися, пересаджували актрису і потім ще раз, «тим же макаром». А коли в селі три дні не було вітру, а Андрійці треба було співати «Ой, ветер, ветер…», привезли із кіностудії ім. Олександра Довженка на «ЗІС-5» двигун з пропелером від «кукурузника» і поставили його на протилежному пагорбі, зачепивши краном, щоб, бува, не полетів куди не треба.

Актриса Тамара Носова називала домашнє молоко «божественним напоєм»

Тамара Носова (Комариха, кохана Яшки-артилериста) спочатку поселилася у готелі «Лубни», але оскільки дороги в тодішні села були не дорогами, а напрямками (до речі, як і зараз), то вирішила пожити в Хорошках у родині Матко, де їй господарі – учителі, люб’язно відвели окрему кімнату. Люба Матко (тепер Пічугіна) тоді теж якраз школу закінчила і їздила вступати до педучилища. Та, розповідає, як тільки поверталася додому, летіла на знімальний майданчик. Дівчині, як і всім односельцям, кортіло потрапити в кадр. Носова таки замовила слівце, але у масовці симпатичне дівоче обличчя потонуло як крапля в морі. Люба так і не розгледіла себе в «кіні». Зате вона й зараз згадує, як носила молоко для Тамари Носової і та платила за літр «того божественного напою» 20 копійок. Носила молоко Люба і для Михайла Пуговкіна, бо актриса казала: «Миша так любит молочко!». Дівчина переконувала всіх, що з артистки грошей брати не треба, але сама Носова казала: «Так положено». Мед для знаменитості виписували в колгоспі. Та не менше солодкого меду полюбилася їй пісня, яку розучила Люба на баяні й співала на прохання досить часто – дуже вже Носовій припала до душі «Черемшина».

Місцеві й досі сперечаються, чиї граблі побиті на спині Попандопуло

Спека тоді стояла важка, і коли режисер Тутишкін виходив на зйомки голий до пояса, у шортах і з невеличкою хустиною на голові, баби перезиралися і не могли второпати, чому ж це він ходить у трусах. А коли у такій «уніформі» режисер починав показувати Софії, матері Яринки (Людмилі Алфімовій) як треба правильно страждати, зйомки мали ще більший успіх у місцевих глядачів.

Звичайно, таку подію люди й досі згадують. І навіть суперечки з цього приводу виникають, бо одна тіточка каже, що Яринка врізала по спині Попандопуло саме її граблями, а хтось заперечує, не вірить і переконує, що в тіточки граблі залізні, а на спині артиста було побито дерев’яні. І Микола Омельченко пригадує, бо все ж бачив на власні очі, що ті граблі були таки дійсно дерев’яні і їх спочатку переламали, а потім тонким гвіздком збили, щоб вони спину артиста не розтрощили. Та й без хлоп’ячої шкоди не обійшлося. Прийшов артист зі зйомок, кинув свою «спецівку» з усією амуніцією десь на видноті, а Женя взяв кортик і давай жбурляти. От ручка холодної зброї і тріснула, розпалася. Довелося Женіному батькові паяти її чи заварювати, словом, відновлювати. Ну а чи дісталося хлопцеві на горіхи, про те можна тільки здогадуватися.

Шкода, що від палацу князя Щербатова залишилися тільки зруйновані стіни, що згорів вітряк, що від брички, яка знімалася у кінофільмі, зосталася тільки основна ходова частина, яку ми таки знайшли у Войнисі на подвір’ї Григорія Миколайовича Сердюка. А на запитання, чи збереглося щось таке від зйомок, що потрапило в кадр і його можна побачити зараз, нам відповіли: Мгарський Свято-Преображенський монастир і дерев’яна Успенська церква в Пісках, де ми й побували.

Приємно було поспілкуватися з тими, хто цікаво й щиро поділився особистими спогадами про зйомки фільму.

Події і коментарі

LIVE OFFLINE
track image
Loading...