З великим серцем і доброю душею
«Люди Полтавщини! Хто хоч раз прочитав мої вірші, ніхто не залишився осторонь.
Нажаль, я ще дитина, але борюся за Україну чим можу – своїми віршами».
Знайомтесь, Аня Шпіка народилась у Зінькові 13 липня 2006 року. Зараз навчається у 6 класі ЗСШ 2, відмінниця. Дівчинка опановує гру на баяні та фортепіано у місцевій музичній школі, також займається вокалом. Писати почала з 7 років. Вірші юної поетеси друкували «Зіньківщина по-іншому» та «Голос Зіньківщини». Неодноразово Аня друкувалася і на шпальтах “Полтавської думки”, отримала багато схвальних відгуків. Займала призові місця на конкурсі “Таланти твої Зіньківщино!”. Мріє бути журналістом і політиком.
До вашої уваги пропонуємо кілька творів Ані.
Що ж це коїться у світі?
Що ж це коїться у світі?
Де ж дівсь лозунг «краще дітям»?
Та не вже ж у цьому світі
Не потрібні стали діти!
Мені важко зрозуміти:
Де тут – правда, де – брехня.
Знаю, тільки, що на Сході
Йде три роки вже війна.
Скільки шкіл позакривали,
І лікарень стало мало.
Де ж науку здобувати,
Де ж хвороби лікувати?
Що ж це коїться у світі?
Не потрібні і старі?
Ходять бліді і голодні,
Бо в них пенсії малі.
Комуналки все зрозтають,
В гербіцидах всі поля.
Гинуть ріки, села гинуть
Стогне наша вся земля.
Шкода, що я не доросла.
Скала б я закон такий,
Щоб корупцію загнати
В угол темний і глухий.
Як сказать, щоб нас почули
Адже голос наш слабкий.
Ми – майбутнє України,
Українські дітлахи!
Хочем ми зростать в любові
У своїй чудовій школі.
Для батьків ми – любі діти.
Чому ж державі не потрібні?
Президенту Порошенку хочу глянуть в очі
Я, маленька українка
І ходжу у п’ятий клас,
Дуже хочу, депутати,
Щоб послухали ви нас.
Ви, шановні депутати,
Якось поясніть мені,
За що борються солдати,
За що гинуть на війні?
Наші люди виїжджають
В Польщу працювати,
А хто буде на Вкраїні
Землю обробляти?
Хто в Іспанію, хто – в Штати
З домівок тікає.
Тато каже, що в Зінькові
Роботи не має.
Де ж поділась та робота,
Де місця робочі?
Президенту Порошенку
Хочу глянуть в очі.
Всю Європу обробляють
Руки наших земляків,
Наші ж села помирають,
Вирубка іде лісів.
Я навчаюсь на відмінно,
Україну я люблю,
Тільки чом так жити тяжко
Я ніяк не розберу?
Я прошу у мами книгу,
Мама каже: «Дорога».
Ковзатись пішла б на кригу –
В мене курточка одна.
Тато каже, що не хоче,
Щоб приходила весна,
Нічим грядку обробляти,
Бо грошей у нас нема.
Що ж це, виходу немає?
Треба їхати за кордон,
Мама плаче, серце крає,
Як покинуть отчий дом?
А, щоб гроші в нас з’явились,
Треба іти воювать,
Тільки там, на мою думку,
Можна гроші зароблять.
2016р.
