Будуймо щастя України разом!
Найбільший і найдорожчий скарб кожного народу – це мова і мистецтво. Нещодавно у Полтаві пройшов IV Міжнародний конгрес «Етнодизайну: пошуки українського національного стилю». Більше ніж сто фахівців розглядали мистецькі доробки з Полтавщини і Дніпропетровщини, зокрема Петриківку, як символ, як дзеркало душі України. Недарма творчість майстрів петриківського розпису визнана усім світом і занесена ЮНЕСКО до Репрезентативного списку культурної спадщини людства.
Чим складніша ситуація в суспільстві, тим важливіше наповнювати як джерельною водою, енергією і мудрістю людські серця. Петриківський розпис якраз надихає на створення різних доброчинностей. Його історія сягає ще часів Запорізької Січі з 1772 року, де панував вічно живий дух непокори, горде усвідомлення своєї незалежності і гідності. Так і у живопису, Петриківський розпис відрізняє техніка виконання буйством квітів, широтою мазка. Композиції малюються переважно в еліпсовидній формі, що нагадує писанку, ще він характерний рослинно – квітковими сюжетами, де з’являються чарівні птахи чи тварини. Добре й те, що передають ці традиції ще з трьох років. Мала можливість спостерігати, як дітки пальчиками малюють ягідки калини чи винограду. А багатовікові традиції Полтавщини існують у піснях і вишиванках. Прикладом такого поєднання є наші земляки із с. Хитці. Там, стараннями Людмили Зубко створений етногурт «Чорнобривці», що також презентував свої роботи на цьому конгресі в обласному краєзнавчому музеї ім. Василя Кричевського та у Полтавській обласній бібліотеці. Всі були в захопленні.
Я вірю, прийде час коли всі люди будуть жити в мирі і гармонії, для цього кожен з нас повинен взяти на себе роль активного учасника, творця сьогодення, а не бути стороннім спостерігачем. Все залежить від нас самих. Бо лише у єднанні, у позитивному ставленні до життя наша сила. «Єднаймося, люба Родино, хай наша свята Україна цвіте, як калина»!(з народної пісні).
Марія Добрянська, педагог, член спілки художників України, м. Київ.
