Мрія дитини – знайти родину
Саме так кажуть про тих малят, яким, м’яко кажучи, не пощастило із батьками і які вимушені чекати у дитячому будинку своєї порції родинного тепла і затишку. Деякі із них із часом знаходять постійні родини. Але нерідко бувають випадки, коли, перш ніж стати повноправним і законним членом тої чи іншої сім’ї, дитині доводиться пройти дев’ять кіл пекла, у прямому значенні цього висловлювання.
Ця історія відбулась у Гадячі. Маленьку дівчинку Віку вилучили із родини соціальні служби. Певний час вона була вихованкою дитячого будинку. Згодом її погодились узяти у прийомну родину, але невдовзі за невідомих причин повернули назад. А у 2015 році її взяла на виховання родина Больботів. Це був уже не перший досвід сім’ї – декілька років тому вони вже стали прийомною родиною для дівчинки. Тому коли зателефонували із соціальної служби і запропонували узяти шефство над ще однією дитиною, родина погодилась.
Дворічна Вікуся, саме у цьому віці її взяли на виховання, швидко звикла до турботливого ставлення і стала кликати прийомних батьків мамою і татом. А прийомні батьки намагались дати дитині ті почуття, яких їй так не вистачало від народження. Дівчинка росла, почала відвідувати один із міських дитячих садочків і з кожним днем все більше й більше прикипіла душею до родини, у якій виховувалась.
Але її щастя було недовгим – на початку літа цього року від Віки офіційно відмовилась її рідна мати. А згідно чинного законодавства, далі за процедурою анкету дівчинки виставляють на усиновлення, що й зробили соціальні служби. Звісно, по-людськи працівники зателефонували до родини, у якої вона була на вихованні, попередили їх про це і запропонували усиновити дівчинку. Але Больботи відмовились, мотивувавши тим, що не готові брати на себе такий обов’язок і не в змозі самостійно фінансово утримувати дитя.
Перші кандидати на потенційних батьків з’явились дуже швидко, щоправда лише подивились на Віку і більше не повернулись. Потім було ще кілька претендентів. Аж нарешті одній сім’ї дівчинка сподобалась. Вони швиденько оформили усі потрібні документи – так у Віки з’явились чергові «батьки».
Здавалось би, історія має щасливий фінал, якби не кілька нюансів. На жаль, безглузде законодавство не враховує потреб і почуттів самої дитини. Страшно навіть уявити, як у цій ситуації відчувала себе Віка. Як було маленькій дівчинці, коли її приходили роздивлятись абсолютно чужі люди у той час, коли вона останні два роки уже мала «маму і тата»? Що відчувала дитина, коли її хоч і прийомна, але уже така рідна мама Таня пояснювала те, що їй знову доведеться змінити домівку і звикати до нової родини, нової мами?
Навряд чи це можна назвати щастям. Багато скажуть, що вона ще маленька і швидко звикне до нових батьків. Але найбільш імовірно, що ці походеньки від порогу до порогу залишать непоправний слід у такій вразливій дитячій психіці. Адже спеціалісти стверджують, що процес входження дитини у нову родину – це масштабний стрес, пережити який у такому віці, а можливо і в подальшому житті, буде емоційно дуже важко.
Оксана Кириченко
