«Як імена, так і почуття між нами»
Історія жіночих доль, яка стала прикладом міцної віри, великої надії і глибокої любові до Господа, лягла у основу православного свята – Дня пам’яті Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії, яке християни святкують 30 вересня. Символічно саме ці чесноти протягом життя пов’язували тонкою невидимою ниткою головних героїнь нашої розповіді. Вони зізнаються, що жодного дня не можуть прожити одна без одної. Та що там, якщо на підсвідомому рівні їхні серця відчувають, коли у одної із них щось трапляється. Відкладаються усі справи чи родинні клопоти, адже рідні – це головне у житті.
Коли у сім’ї вепричан Геращенків народилася перша донечка, честь назвати її випала тітці. І хоч батьки були не у захваті від обраного імені, мовляв, у селі таких немає, та все ж були вимушені погодитись. Так у них з’явилось перше янголятко – Любов. Через рік і сім місяців батьки «розбагатіли» ще на Надійку. Але й на цьому подружжя не спинилося – батькові дуже хотілося хлопчика. Тому через такий же проміжок часу, коли Парасковія завагітніла, і усі з нетерпінням чекали на народження хлопчика, на світ з’явилась дівчинка. Як її називати вже сумніву не було, звісно Віра.
Згодом родина переїхала у Гадяч. Збудували будинок, віддали дівчат у школу, обзавелись господарством.
«Жили, як усі. Не скажемо, що було легко. Допомоги чекати було нізвідки, мама піднімала нас сама, без допомоги бабусь, тато ж увесь час на роботі. Тому ми до роботи привчені ще із дитинства – допомагали батькам заготовляти дрова і траву, готували їсти. А ще ж і няньчити одна одну доводилось.
Мабуть, саме завдяки тому, що ми були постійно укупі, у нас такі теплі стосунки», – розповіли нам жінки, завітавши на запрошення до редакції.
Про те, що вони сестри, здогадуєшся, ще навіть не познайомившись із ними: усі, як одна, гарні, статні, поважні і дуже-дуже схожі між собою. Та найпомітніше, і саме це дає зрозуміти, що перед нами рідні люди, – це тепло, доброта і любов, із якими вони дивляться одна на одну і розповідають про своє життя.
«Мама казала, що у післявоєнні роки не було такого свята, то й називали нас, як хотіли, не задумуючись про це. Коли ми були маленькими, то не звертали уваги. А дізналися про цей день уже у дорослому віці. Тоді й почали по-справжньому святкувати», – розповідає найменша із сестер Віра.
Нині День Віри, Надії і Любові та матері їх Софії вважається родинним. Щороку вони збираються учотирьох – мама і три донечки – і згадують минулі роки, радіють сімейним успіхам і приємним подіям…
А радіти таки є чому: щедрим на подарунки була доля 91-річної Парасковії Геращенко. Усі донечки виросли, вийшли заміж, народили їй онуків. Тож сьогодні, окрім того, що їхня матуся горда від того, що виростила і виховала трьох достойних людей, так ще й носить звання бабусі шістьох онуків і прабабусі дев’ятьох правнуків! Доньки додають, що хоч маму звуть не Софією, як матір трьох мучениць, але вона, мабуть, також усе життя була під крилом янголів.
Традиційно на свята велика родина збирається за одним столом, і більшого щастя, ніж зустрітися зі своїми рідними, для них не потрібно. Батьки, самі того не розуміючи, назвавши дівчат іменами трьох святих, створили між ними тісний зв’язок на найвищому духовному рівні, розірвати який протягом усього життя не вдалося нікому.
«Ми народились трішки не по черзі: спершу Люба, потім Надія і Віра, але це нічого не змінює. Ми завжди віримо у те, що все у нас буде добре, ми дуже дружні і ні на хвилину не перестаємо підтримувати одна одну. Думка кожної завжди враховується і дуже важлива. Усе життя поруч наші янголи-охоронці – як імена, так і почуття між нами.
У переддень свята усім бажаємо здоров’я, родинного благополуччя, а головне – миру! Хай ніколи вас не полишає віра в добро, надія на краще майбутнє і велика любов».
«БМ»
На фото (зліва направо): Віра Лукаш, Парасковія Геращенко, Надія Замоздра, Любов Бережна
