Військовій операції «Анадир» – 55 років

У період із жовтня 1962 по листопад 1963 року над світом нависла реальна загроза ядерної війни через спроби США придушити соціалістичну революцію на Кубі. І лише завдяки титанічним зусиллям політиків і дипломатів вдалося вирішити протиріччя мирним шляхом та погасити складний виток напруги. Певну роль тоді відіграли і збройні сили колишнього Союзу.

Інтернаціональний обов’язок у тих далеких роках на острові Куба виконували і наші земляки, воїни-інтернаціоналісти В.Я. Макуха, В.П. Дудка, І.П. Дегтярь, І.І. Коваленко, І.К. Король, В.Г. Удовіченко, а також ті, хто вже пішов із життя: М.Л. Коломацький у 2000 році і А.І.Семенець у 2012 році.

Сьогодні спогадами про виконання інтернаціонального обов’язку з нами діляться Василь Макуха, колишній наводчик 188 гвардійського полку 42 гвардійської дивізії, Іван Дегтярь, заряджаючий середнього танка Т-55, та Іван Король, спеціаліст ракетних військ. Ось що вони розповіли.

«Транспортування особового складу, бойової техніки та матеріально-технічного забезпечення здійснювалось за допомогою суховантажів «Алапаєвськ», «Фізик Курчатов», «Полтава», а також танкерами. Перехід проходив у надзвичайно складних умовах, тому що всі знаходились у трюмах, де температура повітря іноді сягала до 50 градусів. Їжу давали лише вночі. На палубу дозволялося виходити не більше, ніж 10 чоловікам, обов’язково у цивільному одязі, бо американські літаки постійно здійснювали розвідку. Також у трюмах транспортували і зброю, ракети, танки, боєприпаси та інше військове оснащення. Перехід тривав більше 15 діб. По прибуттю на Кубу всі розвантажувальні роботи проводилися лише в нічний час, до 4-ої години ранку. Підготовка позицій, окопів для стартових батарей, укладка бетонних плит, прокладання ліній зв’язку та будівництво сховищ для особового складу проходили у надзвичайно складних умовах. Висока вологість повітря, температура до 50 градусів тепла змушували працювати нас роздягненими, команди змінювалися кожні 2 години. Після підготовки позицій відразу все маскували сітками, щоб не було видно з повітря. Листування з материком було відсутнє більше, ніж півроку, усе трималося в режимі секретності. І ось після довгих місяців очікування прибула пошта на суховантажі. Радості не було меж».

Василь Якович Макуха говорить, що того вечора він прочитав першого листа від мами. Далі пошту доставляли літаками і вже без значних затримок.

«При виводі військ із Куби наші суховантажі до нейтральних вод супроводжували американські крейсери та військові літаки, їх було добре видно через спеціальні світлові прилади. А одного разу невеличкий американський літак двічі пролетів над палубою, але ми вже були біля нейтральних вод і подальшого переслідування не відбулося. Нарешті  ми відчули себе в безпеці і змогли спокійно виспатися. По прибуттю в порт нам роздали документи, і ми роз’їхалися по домівках».  

Після повернення додому наші  земляки працювали в народному господарстві на різних посадах. За заслуги перед Батьківщиною всі нагороджені медалями «Захиснику Вітчизни» та «Ветеран праці». Зараз вони на заслуженому відпочинку.

М. Фісун, голова РО УСВА