Аденоїди у дитини: чи варто видаляти

Коментує Анатолій Косаковський, доктор медичних наук, професор, головний спеціаліст з дитячої отоларингології МОЗ України

«Моїй донечці 6,5 року. Останнім часом часто хворіє на вірусні інфекції. Лікар повідомив, що в дитини аденоїди, які треба видаляти. Проконсультувалися в іншого спеціа­ліста, а той радить не спішити з операцією. Ми розгублені, як вчинити правильно? Може, хтось із батьків був у схожій ситуації і порадить ефективні ліки для лікування аденоїдів. Марія.»

Що таке аденоїди і причини появи їх у дітей?

 У кожної людини (і в дорослих, і в дітей) у глотці є мигдалики — ті, які можна побачити у горлі без спеціального пристрою, їх в народі називають гландами. Коли вони запалюються — це тонзиліт. Трохи глибше, у носоглотці, є глотковий мигдалик. У нормі цей мигдалик, разом з іншими утвореннями у ротоглотці, є рецептором імунної системи,  захисним бар’єром, який не дозволяє інфекції потрапляти в нижні дихальні шляхи, до органа слуху. Але це не аденоїди, а глотковий мигдалик. А ось коли він запалюється, збільшується у розмірах, у нього потрапляє інфекція,  тоді вже ми говоримо про аденоїди. Коли глотковий мигдалик збільшується у межах ІІ чи ІІІ ступенів — це гіпертрофія. А коли у ньому триває запальний процес, є гній — це хронічний аденої­дит. Лікування гіпертрофії піднебінного мигдалика та хронічного аденоїдиту спочатку доцільно проводити консервативно. Причиною появи аденоїдів можуть бути часті вірусні інфекції, ослаблений імунітет.

Аденоїди бувають у багатьох дітей, але не у всіх доходить до операції. Чому? Її можна уникнути? 

Не у всіх дітей настає гіпертрофія глоткового мигдалика, не у всіх є хронічний аденоїдит. Раніше при збільшенні глоткового й піднебінних мигдаликів навіть без запального процесу дітей скеровували на операцію. І основним методом лікування ще кілька років тому було хірургічне. Нині, коли детальніше досліджено функцію мигдаликів, їх роль в імунній системі й встановлено, що це фактично рецептор, у якому є антигени й виробляються антитіла, то тактика лікування змінилася. Їх слід зберегти, звісно, якщо це можливо. Є певні покази до їх видалення:  коли в мигдалик потрапила  стрептококова інфекція, дитина часто хворіє на вірусні захворювання, якщо є гіпертрофія мигдалика ІІІ ступеня, який повністю перекриває вихід із носової порожнини, якщо консервативне лікування  не дало поліпшення. А нині правильне консервативне лікування у багатьох випадках дозволяє уникнути хірургічного втручання.  Але якщо мигдалики великі або в них  є хронічна інфекція, то тоді страждає слух. Спочатку розсмоктується повітря, яке є в барабанній порожнині, потім там утворюється рідина, далі вона гусне, барабанна перетинка не рухається, і дитина втрачає слух. До цього не можна допускати, й, щоб врятувати дитині слух, аденоїди слід видаляти. У нас були такі випадки, що батьки зволікали з операцією, а коли зважилися, відновити слух було вже пізно.

А з якого віку дітям можна видаляти аденоїди?

Для операції важливий не вік, а покази до неї. Якщо в дитини страждає слух, тоді вже вік не має значення. Її слід негайно оперувати, інакше може розвинутися глухуватість. Коли слух нормальний, порушень немає, тоді основним показом для хірургічного втручання є стан носового дихання. Якщо воно задовільне, то можна лікувати консервативно. Та якщо дитина дихає ротом, а не носом, у неї змінюється прикус, змін зазнає і лицьовий скелет, тоді без операції  не обійтися. У кожному конкретному випадку все вирішують індивідуально. Зараз йдеться про те, щоб при гіпертрофії  забирати не весь мигдалик, а лише збільшення. Коли у сина чи доньки діагноз «хронічний аденоїдит» і консервативне лікування неефективне, тоді доводиться  забирати все. 

Кажуть, що до трьох років  оперувати не варто, бо аденоїди можуть вирости знову, й тоді цю неприємну процедуру доведеться пройти двічі. Це так?

Вік не має жодного значення. Раніше операцію робили й малюкам до року. Проте ми не прихильники того, щоб діток оперувати в ранньому віці. Оперуємо, як правило, із двох років. Операція потрібна, коли  дитина практично весь час дихає ротом і навіть їсти не може нормально, тому що доводиться вибирати – або дихати, або жувати. У горизонтальному положенні збільшені аденоїди у дитини майже повністю перекривають потік повітря, і малюк не може спати.

Джерело: www.2mm.ru

Симптоми аденоїдів:     

– Порушення носового дихання: дитина дихає не носом, а ротом.  

– Хропе уві сні, спить неспокійно.  

– Малюк погано чує, перепитує, часто хворіє на отити й риносинуїти. 

– У дитини з’являється так зване аденоїдне обличчя, бо тривала відсутність носового дихання призводить до специфічної деформації лицьового скелету.