Їхала працювати, а знайшла кохання, або Як гадячанка у Китаї заміж виходила

Вона із дитинства мріяли бути щасливою. Після закінчення школи опанувала улюблену професію – стала хореографом. Невдовзі народила донечку. Але коханою стати так і не змогла. У пошуках кращого життя доля закинула її у далекий Китай. Як склалося її життя на іншому кінці світу – ми розповімо вам далі.

 Із 21-річною Вікторією Тютюнник ми зустрілися в одному із місцевих кафе. За чашечкою кави вона почала свою розповідь:

«Маючи творчу професію, вирішила спробувати попрацювати за кордоном. Через соцмережі знайшла фірму, записалась на кастинг, вивчила танцювальну постановку і поїхала. У Корею, куди був відбір, я не пройшла. Невдовзі зателефонували і запропонували їхати у Китай. Я, не вагаючись, погодилась. Аніскілечки не хвилювалась, адже на той час там вже працювали мої знайомі. Досвід я переймала саме у них».   

Вікторія працювала в одному із найбільших у світі тематичних розважальних парків «Romon U-Park» у місті Нінбо (Ningbo). У її обов’язки входила участь у танцювальних виступах, шоу-програмах, фото-тайми із гостями, зустріч відвідувачів, робота аніматором і т.д. Окрім цього, іноді вона підробляла моделлю на виставках автомобілів. Восьмигодинний робочий день, стабільна і пристойна зарплата, безкоштовне проживання і харчування  – задавалося б, що ще потрібно?

«Працювати мені дуже подобалось. Щоправда, я не розмовляла китайською і англійську знала погано, тому мовний бар’єр відчувався. Я дуже старалась, чесно.  Зізнаюсь, що швидше опанувати китайську мову мені вдалося завдяки зустрічі із Хуаном Шенглонгом (Huang Shenglong), моїм нинішнім чоловіком. Із ним ми познайомились через місяць після мого приїзду. Спочатку спілкувались жестами, дуже допомагав перекладач у телефоні. Але вже згодом ми почали одне одного розуміти. Він розумів, що моя китайська мова – особлива.  Хоча у магазинах мене не надто розуміли, і це мене так ображало! А він мене постійно вчив. Через чотири місяці нашого знайомства ми могли вільно спілкуватись по телефону».

Стосунки Вікторії й Хуана розвивались дуже стрімко, і невдовзі він винайняв для них спільну квартиру. Заради того, щоб бути поруч із коханою, йому доводилось кожного дня долати величезну відстань до роботи. Щодня він вчив її культурі і звичаям, притаманним саме цій місцевості. Натомість Вікторія запропонувала йому поїхати в Україну, щоб поглянути, як живуть у нас.

«Майже рік я не була вдома і взимку приїхала вже разом із ним. Він познайомився із моїми рідними і друзями. Гадяч справив на нього неабияке враження, найбільше він вподобав чисте повітря і чарівну природу».

Погостювавши тиждень, вони повернулася у Нінбо, де Вікторію вже чекав сюрприз від Хуана у вигляді пропозиції одружитись. Традиційно усі урочистості в Китаї святкують у караоке барах. Це величезна будівля, де кожен може орендувати собі зал для святкувань. Саме так і зробив наречений Вікторії.

«Зал був дуже гарно прикрашений – кульки, безліч троянд і свічок. Для мене дивно було бачити його численну рідню, адже у нас пропозицію рідко роблять при всіх. Але у них такі звичаї, і Хуан їх свято дотримується. Він став на коліно і запропонував мені бути його дружиною. До речі, родина Хуана була не проти нашого шлюбу. Як виявилось, у Китаї такі шлюби навіть вітаються».

Але найбільша несподіванка чекала Вікторію вже наступного дня, коли вони поїхали, як вона думала, подавати заяву на реєстрацію шлюбу. Виявилося, що шлюб відразу зареєстрували і видали свідоцтво! А далі вже було все згідно звичаїв – молодята вирушили на весільну фотосесію, а через певний час відбулося найсправжнісіньке китайське  весілля.

«Сьогодні  у Китаї не часто дотримуються традицій, і більшість пар обирають весілля в європейському стилі. Ми ж вирішили не відходити від стародавніх канонів.  Свято відбулося відразу після китайського Нового року, 30 січня, але не в ресторані, а в  будинку його бабусі й дідуся. Хуан за традицією ніс мене на руках на високу гору. Потім, не знаю чому, але перед входом у кожну кімнату їхнього будинку мене ставили в миску (це вже перекручений обряд: насправді у давнину, перш ніж наречена входила у будинок, вона повинна переступити через розжарену сковорідку, що покладена на порозі, щоб таким чином спалити всі невдачі і нещастя, – авт.).

Була ще одна цікава традиція: я повинна була витягти із рису, який був насипаний у тарілку, якийсь предмет (кожен із них щось символізував). Я вийняла золоту обручку (гості були дуже раді, мабуть, витягла те, що треба).

Але найбільше мене вразив феєрверк – він був не такий, як у нас, уночі і в небо. Там ним супроводжують весільний кортеж.

Я була одягнена у традиційний для Китаю червоний весільний костюм (звісно, згодом я переодяглася у більш звичну для наречених білу сукню). До речі, весілля було по наших мірках багаточисельним – з його боку було більш ніж 300 родичів і друзів».  

На наше здивування, китайське весілля Вікторії не припало до душі, і про це вона сказала своєму чоловікові Хуану. Тому вони вирішили відсвяткувати його ще раз, тільки вже на Гадяччині. Це святкування було згідно всіх українських традицій. Цього разу з боку нареченого були  лише брат і найближчий друг. Проте їм все дуже сподобалось.

«Хуан був готовий до весілля, бо одного разу вже був присутнім на такому святкуванні. Традиційно був викуп, виїзна церемонія, фотосесія. Він був приємно шокований і трохи засмутився, що у них так не святкують.

Єдине, що йому не сподобалось, – це арки білого кольору (білий у них вважається траурним). Також із колії його вибивала незвична їжа, адже у Китаї досить своєрідний раціон. Здебільшого вони їдять дуже гостру, ледь обсмажену зелень і білий, нічим не заправлений рис. Але й наші продукти і страви він їв, наприклад, куштував борщ».

До речі, щоб догодити примхливому до страв Хуанові, Вікторія навіть навчилася готувати звичні йому традиційні китайські страви. Щоправда, часто готувати вдома їй не доводиться – закоханий Хуан любить побалувати свою Вікторію і дуже часто запрошує її на спільні сімейні вечері до ресторану.  

Відразу після українського весілля Хуан повернувся додому, бо має багато справ, він бізнесмен. Вікторія ж поки залишається у Гадячі. Але щойно оформить документи на виїзд за кордон  для своєї донечки, відразу полетить до коханого. Під час нашої розмови телефон Вікторії не замовкає ні на хвилину. Неозброєним оком видно, що вона сяє від щастя. Рахує дні до зустрічі із чоловіком та ніжно торкається до татуювання на руці, яке китайською означає його ім’я, і зізнається, що таке ж тату, тільки українською мовою, з її іменем є і в Хуана.

Оксана Кириченко