Любов справжня – це коли можеш відпустити заради його спокою

Кажуть, що коли втрачаєш – тільки тоді починаєш цінувати. У мене все не так. Я завжди знала, що Сергій – найкращий друг на всій землі. Ми з ним почали зустрічатися, я тільки закінчила школу, зустрічалися 1 рік, а потім одружилися. Коли ми стали подружжям (мені було 16, а йому 23), ми вже знали добре один одного. Я знала те, що він подумає в якійсь ситуації, не тільки те, що він скаже. Говорити про нього можу довго, але, напевно, для кожного, хто втратив кохану людину, ця людина найкраща. Але все ж скажу, що він був з почуттям гумору, відкритим, не любив людей, які чогось недоговорюють, завжди всім приходив на допомогу, завжди давав добрі поради друзям, був великим романтиком. Я знаю, що Сергій мене дуже любив. Дуже шкода, що Бог забирає таких щирих, справжніх людей, які в сучасному світі велика рідкість. Сергій жив для мене, для своїх синів. Для нього ми були його сім’єю і багато значили, як і він для нас. Двадцять п’ять років нашого життя в шлюбі були найщасливішими для нас обох. Коли він помер півроку тому (раптово, від серцевого нападу в 49 років), перше, про що я подумала, як йому зараз. Я думаю, він теж був у шоці від того, що помер. Він цього не очікував. У нас були великі плани. Ніхто не може повірити, що у нього було слабке серце, він завжди був сильним. Я вдячна Богові за те, що Сергій був у моєму житті, що я дізналася, що таке справжня щира любов, коли хочеться піклуватися про іншу людину і взяти всі її турботи на себе. Адже є люди, які живуть до 100 років і так і не дізнаються, що таке любов. Краще вже любити і втратити, ніж ніколи не любити. Через те, що ми з Сергієм забули про сенс життя, ми втратили багато прекрасних моментів. Наприклад, можна було з’їздити в ліс по гриби або просто на природу, насолодитися спокоєм. Але ж ні, ми присвячували більшість свого часу роботі в надії досягти великого успіху, мати гідну роботу і престиж, щоб потім нарешті почати жити нормально. Виявляється, так не можна, адже завтра можна раптово померти. Потрібно жити зараз і не думати про майбутнє. Бажаю всім, хто втратив рідну людину, душевного спокою і впевненості. Не забувайте, що є люди, які теж люблять вас і переживають за вас. Продовжуйте жити, вчіться жити в цьому світі без того, кого втратили. Не думайте, що він або вона зникли в нікуди. Вони десь є і, можливо, бачать нас. Давайте не будемо доставляти їм біль своїми стражданнями.

Людмила Романенко