Золота невісточка
– Чули, Ганна Тодоркова професоркою стала, – перемовлялися жінки біля сільської крамниці.
– Чи й далі буде Ярині допомагати? А мо’, загордиться.
– Та наші деякі місцеві вчительки несуть себе так високо, що Ганні й не снилось. Ех, був би живий Степан…
…Ганнина й Степанова родини – сусіди. Через кілька хат живуть. Хлопець був старший за Ганну на три роки. Здавалося, він закохався в дівчину з пелюшок. Тодорко, батько, улітку виносив колиску в садок, коли дорослі працювали на городі, щоб було чути, як донька прокинеться. Степан часто прибігав до сусідів. Спершу з цікавості. Потім несміливо погойдував колиску, коли маленька починала пхинькати. А коли Ганнуся навчилася ходити, водив її за руку на подвір’ї, аби не впала.
Ярина, Степанова матір, жартувала:
– Вибавить Степанко мені з Василем золоту невісточку.
…Тодорко з Катериною натішитися не могли: розумниця-донька стала гордістю школи. У старших класах на вродливу дівчину задивлялися хлопці. Але Ганна була в науці. А Степан… Однокласниці сперечалися, мовляв, Ганна зі Степаном просто дружать по-сусідськи. Інші переконували: вони закохані. Недаремно Ярина називає дівчину «золотою невісткою».
Степан до науки так, як Ганна, не надавався. Зате був тямущим у господарських справах. Разом із батьком доглядав за вуликами, щось лагодив, майстрував. Після школи вивчився на водія, «щоб легше в армії було». Навіть устиг трошки в колгоспі на старому «газику» попрацювати. Коли хлопця забрали до армії, Ганна засумувала. Степан був для неї, мов старший брат. А може, це кохання?
…Школу Ганна закінчила з медаллю. Вступила до університету на фізмат. Степан після армії вчився у райцентрі на техніка-механіка. Він чекав вихідних, щоб побачитись із Ганною. Потай ревнував її до вигаданих залицяльників.
– Степане, – гукнула сина Ярина. – Казав тато, що Ганна приїхала додому вечірнім автобусом. Віднеси сусідам слоїчок меду і молоко. У них корова запустилася. Де моя золота невісточка в місті бачить справжнє молоко? Воно там синє.
Степан червонів, коли чув про «золоту невісточку». І шпетив себе за те, що й досі не зізнався дівчині в коханні. От нині…
– Ганнусю, я кохаю тебе… давно…
– І я тебе, – відповіла дівчина.
Вони заручилися восени. Забаву ж відклали на весну.
…Пізно увечері Степан їхав на велосипеді додому. Ніхто не бачив, що за машина збила хлопця. Село – при трасі. Машин їздить багато. До весілля залишалося майже два тижні…
Степана ховали у весільному костюмі. Поклали обручку. А ту, яку він мав би одягнути на палець нареченій, Ярина віддала Ганні. На пам’ять про сина.
Виплакавшись на похороні, удома Ганна ридала над білою сукнею і фатою. А в пуделку сиротиною лежала її весільна обручка…
Порятунком було навчання. Університет Ганна закінчила з відзнакою. Отримала скерування на гарну роботу. Лише кохання не могло достукатися до дівочого серця. Утрата довго млоїла…
Коли приїжджала додому, не оминала Ярининого з Василем обійстя. Привозила гостинці, вітала зі святами, разом із Яриною провідували Степанову могилу. Ярина й далі називала Ганну «золотою невісточкою». Дехто вважав жінку дивною. А загалом в селі до цього звикли. Щоразу Ярина рихтувала Ганні торбинку з домашніми смаколиками. Клала слоїчок меду, «щоб застуда не причепилася». І, мов рідну дитину, благословляла в дорогу.
Ганна вийшла заміж майже у тридцять. Народила хлопчика. Назвала Степанком. Тодорко з Катериною були не проти, щоб донька водила маленького до Ярини й часом залишала на годинку-другу. Як Ярина тішилася Ганниним сином! І як страшно ридала ночами!
Коли хлопчик підріс, кликав бабусями Катерину і Ярину. Сільське жіноцтво скрушно хитало головами:
– Ти ба, чужа дитина Ярину шанобливо бабусею називає, а тут свій лобуряка тільки й знає: «Бабо, купіть. Бабо, дайте грошей». А як треба корову пасти чи щось допомогти, то його нема…
…Відійшов у засвіти Василь. Постаріла Ярина. Тодорко з Катериною також восьмий десяток розміняли. Степан став студентом. А Ганна – науковцем.
Ганнині батьки пишалися донькою і зятем. Обоє кар’єру зробили. Поважані на роботі. На конференції за кордон їздять. І онукові наука дається легко. А який Степанко гарний парубок!..
…– Дай, Боже, здоров’я! – привіталася Ярина до жінок біля крамниці, які щойно пліткували про неї.
– Дай, Боже, і вам! Чули новину? Ганна професоркою стала.
Очі старенької засвітилися радістю:
– Знаю, знаю. Степанко телефонував. І сказав, що всі на вихідні приїдуть. А в мене борошно закінчилося. Вареників хочу зварити. Онучок любить.
– Бабо Ярино, може, вам розсади треба? Он з машини продають.
– Золота моя невісточка обіцяла привезти. Вона щороку привозить…
Спираючись на палицю, Ярина долала три сходи до крамниці.
У старших жінок зблиснули сльози. А Любка, яку свекруха роками терпіти не може, спересердя кинула:
– А моя гримза і при своїх, і при чужих мене «тево-во» називає…
Ольга Чорна
