Лист Васьки Жукова до тата (майже за А.П. Чеховим)
«Добрий день, мій любий таточку Іване Петровичу!
Із палким привітом і масою найкращих побажань до тебе твій син Василь Іванович.
Спішу повідомити, що ми живі-здорові, чого й тобі бажаємо. Новин у нас немає ніяких. Хіба що померла стара Грабчинська, то з города привозили якогось дивного батюшку.
Ми обсадилися. Я сам посадив цибулю, посіяв моркву, чорнушку, редьку. За редьку мене мамка била, бо її ще рано сіяти. Заставляла визбирати насіння назад, та я не визбирав, бо воно темне і земля чорна, не видно. Я втік до баби, у неї й ночував. Баба плакала, називала мене нещасною дитиною, а про мамку негарне казала.
Я вчуся не дуже добре. Вчителька казала, що я не дурний хлопець, тільки нікому мене в руки взяти. Ти не думай, таточку Іване Петровичу, що я і в зошиті пишу отак погано. Це я на ганку пишу до коліна, і темніє вже. До мамки знову прийшов отой дядько, через якого тебе посадили, а мене послали погуляти. Він мені приніс новий ранець, але мамка сховала, хай, каже, в третій клас буде. І цукерок приніс цілий кульок. А я не хочу його цукерок, я їх викинув на гній. Я вже нагодував кролів, зачинив курей, щоб собаки не повитягували. Кабанові через віконце накидав кукурудзяних качанів. А Квітка реве, бо недоєна. І мале телятко реве, бо хоче і молочка. Але я доїти ще не вмію. Мамка каже, що мене треба повезти до бабки, бо я вночі часто кричу і плачу. А я плачу того, що мені сниться твоя тюрма – страшна така яма з мокрого сірого каменю, і ти в ній сидиш у куточку на соломі. Мені дуже шкода тебе. Баба каже, що якби її очі хоч трохи краще бачили, то ми б з нею до тебе приїхали А так не приїдемо. Таточку, я б тобі намалював танка і літака, у мене гарно виходить, але надворі вже зовсім темно. Прощавай і приїжджай скоріше. Кланяюся тобі я і баба, а мамка не кланяється».
***
Вранці Васько забіг на пошту.
– Що тобі, дитино?
– Тьотю, відправте мого листа.
Дитячими каракулями на конверті було виведено: «У тюрму, татові Івану Петровичу Жукову».
