Дикунство і жадібність скоробагатька: хохла видно далеко…
Настала весна і прийшла пора прильоту птахів до рідних домівок. Та не скрізь їхні домівки залишилися впорядкованими та незайманими, бо людській (а скоріше нелюдській) жадібності і дикунству, мабуть, немає меж. Уже не одне десятиліття в центрі села Максимівка, поряд з живописною дубовою алеєю, на водонапірній вежі гніздяться лелеки – один із символів України і улюбленці всього села. Та нещодавно в їхнє життя – місце гніздування – втрутилась брудна, жадібна і дика людська рука. Справжній українець такого б ніколи не зробив! Тепер над гніздом височіє дрючок з антеною та підведена напруга. Невже нажива взяла верх над повагою і жалістю до всеукраїнського птаха у власника-підприємця цієї дикунської конструкції? Ми не проти Інтернету, але зроби свою вежу поряд, якщо це вже так технічно дуже потрібно! Та ти вирішив нагріти руки на розвалинах колишнього колгоспу, створивши біду птахам.
Шановний, а скоріше не шановний пане! А чи відомо тобі, що в цивілізованих країнах у тих місцях, які вибирають птахи для гніздування, навіть будівництво припиняється! Бо цей червонокнижний птах становить велику цінність та користується великою повагою. І хочеться запитати по-простому: коли ти «наїсися»? Доларів, гривень, євро і т.д. Чи, може, тобі мало владного твого корита та бізнесових точок у райцентрі, що ти дістався до нашого села?
З глибокою неповагою до тебе від та за дорученням жителів с. Максимівка Микола Куліш
