Заради вільної країни

Із початку АТО  і до сьогодні на сході країни пліч-о-пліч воюють Збройні Сили України і добровольчі батальйони. Іншими словами, поруч із професійними військовими  служать добровольці – люди, які стали на захист своєї країни не з примусу, а за покликом серця. Патріотизм і щира любов до Батьківщини привита їм із дитинства. А в їхніх головах – усвідомлений вибір і  чоловіча позиція «менше слів, більше діла».

Цього року з-поміж інших  пам’ятних днів, у які ми вшановуємо професійних військовослужбовців, з’явилась ще одна, не менш значима –  ВР України постановила вважати 14 березня  Днем українського добровольця. Тож наступна публікація про них – перших добровольців району.

40-річний Андрій Якимчук не зміг прийти до нас на зустріч. Не тому, що не мав бажання чи часу, а через те, що, як і в 2014-му, сьогодні він продовжує захищати країну.

Ми зв’язались із ним телефоном. Почувши дзвінок із рідного Гадяча, він із радістю згодився згадати події кількарічної давнини і розповісти про те, як складається його життя сьогодні.

До служби в АТО він працював системним адміністратором у Гадяцькій центральній бібліотеці, був отаманом Гадяцького козацького куреня, а його друзі і знайомі називали Андрія небайдужою і щиросердечною людиною із активною життєвою позицією, патріотом.

Але у 2014 році його життя змінилося – сумнозвісні події, які відбувалися в той час у країні, підштовхнули чоловіка на рішучий крок.

«Я довго ходив у військкомат. Питав, коли ж прийде повістка і мені? Не дочекавшись, вирішив діяти по-іншому – пішов у добровольчий батальйон «Полтава», – розповідає Андрій.

Відтоді мирне життя Андрія змінилось. У складі батальйону йому довелося побувати у найгарячіших точках АТО, брати участь у страшних боях і бачити, як отримують поранення і гинуть його побратими. Проте, не зважаючи ні на що, після повернення зі сходу Андрій Якимчук навіть не замислювався над тим, що робитиме далі. Сьогодні його служба продовжується, але вже у складі Кропивницького третього окремого полку спеціального призначення. Родина Андрія, не вагаючись, переїхала разом із ним. Свій вибір чоловік пояснює дуже просто:

«Я із розумінням ставлюсь до тих, хто після служби повернувся до мирного життя. Але війна ж то не закінчилась! Потрібно далі боронити країну. І хтось повинен брати ці обов’язки на свої плечі».

****

Олександр Гончаров добре пам’ятає 2014 рік. Тоді він тільки починав налагоджувати бізнес у Гадячі. Проте через початок АТО власні справи довелося відкласти надовго.

«Почав із того, що вступив до місцевого козацтва і допомагав патрулювати місто. Потім допомагав на місцевих блокпостах. Уже коли почались масштабні бойові дії, твердо вирішив: я там потрібніший», – розповідає Олександр під час зустрічі в редакції.

Щоправда, потрапити до ЗСУ, виявляється, було досить не просто. Саша вже не підходив за віком, і вірогідність того, що його призвуть, була мізерною. Тоді ж, під час одного із патрулювань, він почув про те, що відбувається набір добровольців у той самий батальйон «Полтава», і вирішив не втрачати шанс.  

«За два роки служби був майже по всій лінії фронту: дві ротації був на дебальцівському напрямку. Брав участь у штурмі самого Дебальцевого. Після цього стояли у «задебальї» (так ми називаємо цю місцевість між собою). Саме тут потрапили у «мішок» (типу «котла»,  16 на 16 км). У районі Володарського охороняли електростанцію.

Окремо згадую Луганщину – Трьохізбенка, Новоайдар, Сокільники.

Проте, побували й на «курорті» – у Костянтинівці охороняли блокпости і громадський порядок у місті»,

Уже рік, як Олександр звільнився із батальйону. За роки служби в АТО змінилось багато чого, але не змінилося його ставлення до подій у країні. Тепер Олександр заключив контракт із ЗСУ і служить у місцевому військкоматі на посаді механіка-радіотелефоніста. Залишитись у рідному місті вирішив після народження сина, якого йому подарувала дружина відразу по поверненню із АТО.

Із особливою теплотою згадує Олександр своїх бойових побратимів гадячан: «Таких хлопців треба поважати. Усі мотивовані і розуміли, що треба щось робити. Тоді, у 2014, у перших добровольцях було чимало гадячан:  Андрій Смірнов, Олександр Горб, Андрій Якимчук, Віктор Власенко, Сергій Долгополов, Віталій Римський. Їх долі склались по-різному, але багато із них досі продовжують захищати країну. Кожен із них був і є сьогодні на своєму місці».     

Згодьтеся, потрібно мати неабияку силу волі, сміливість і мужність, щоб добровільно змінити звичний плин життя на військові будні. Мабуть, правду кажуть, що такими не стають – такими народжуються. Саме такі люди на підсвідомому рівні розуміють своє головне завдання  – боронити рідну землю.

Не хотілося б думати, чи вдалося б втримати натиск ворожих сил, якби до боротьби не долучилися добровольці. Але тепер із упевненістю можна сказати, що наша країна багата на мужніх, сміливих і вірних захисників свого краю. Тому ми приєднуємось до всіх привітань, які лунатимуть цього дня на адресу мужніх людей, патріотів України – добровольців.

Оксана Кириченко