Відкриваємо старий альбом

Село Сватки можна віднести до середніх за величиною. На даний час воно має населення 645 чоловік. За післявоєнний період із різних причин населення зменшилося у два рази, з війни не повернулося 270 воїнів-земляків. За свідченнями Книги Пам’яті України, відомо 291 прізвище.  У селі є середня школа, перший випуск якої припав на 1953 рік. Публікації цієї статті передувало знайомство з фотографією орієнтовно 1953–1954 років, що збереглася у жителів села Надії Павлівни Вандик та її чоловіка. На цьому фото ми бачимо учасників художньої самодіяльності школи, їх нараховується близько ста, стоять вони біля входу у клуб, який пізніше став називатися Будинок культури. Найдовше, майже 40 років, цей заклад очолював випускник Гадяцького училища культури, заслужений працівник культури України Микола Семенович Беседа. У художній самодіяльності брала участь чи не вся молодь села, одним із них був і молодий механізатор колгоспу Олександр Йосипович Зигун, який дуже гарно співав. Працювали у клубі і музичні гуртки, де усі охочі могли навчитися грі на різних інструментах. Виступали на своїй сцені, а також були і виїзди з концертами до інших сіл району. Був тоді і прекрасний хор, якому присвоїли звання народний, також були духовий та струнний оркестри. Ставилися п’єси, особливо вражала постановка опери «Запорожець за Дунаєм», де режисером та виконавцем головної ролі Карася був учитель Єфрем Кирилович Кошовий. Художнє оформлення сцени робили  місцеві художники Андрій Олександрович Станкевич та Петро Максимович Нестеренко. На баяні грали: Олексій Наумович Хуторний, Єфрем Кирилович Кошовий, Михайло Сергійович Василенко, Микола Семенович Беседа, на гармошці -брати Петро та Іван Порфировичі Будники, Михайло Макарович Півень, Іван Сергійович Козир, Іван Пасічний, Михайло Лимоня, брати Василенки. Під цю музику святкували на селі чи на всі весілля, проводи до армії, а також гуляння молоді влітку.

На фото не можна всіх добре роздивитися, воно й зрозуміло  – пройшли роки. Але ще живі люди, живі і спогади, і дехто зможе таки себе упізнати і розгледіти обличчя своїх знайомих, пригадати молоді роки. Для сучасників це приклад для наслідування, бо зараз прослідковується занепад культури на селі. Жива музика  краща від тієї, що нам демонструють звукооператори. На фото: у першому ряду з баяном О. Хуторний, з мандоліною П. Будник, угорі М. Василенко, у центрі М. Нестеренко (пізніше директор школи). Пізнавайте решту.

НА ФОН. За даними 1956 року у Сватківській школі навчалося  приблизно 433 учні, нині їх  налічується 76. До списку загиблих воїнів-земляків, прізвища яких викарбувані на 7 гранітних плитах, що знаходяться біля контори сільгосппідприємства у Сватках, занесені  і жителі хуторів: Березок, Ясіця, Шевченків, Калатинця, що входили до складу Сватківської с/р та колгоспу. До речі, за останні 20 років ці хутори зникли  не лише з карти України, а й з лиця землі.

Іван Іванович Гринь