«…Процес формування цегли дуже подібний до виготовлення хліба…»

Він власник одного із небагатьох успішно функціонуючих підприємств на території району. І такої поваги до директора від працівників у наш час зустріти дуже важко. Коли він проходить територією заводу, підлеглі із усмішкою називають його «улюбленим начальником». На підприємстві панує дружня, тепла атмосфера, створенню якої робітники завдячують саме директору.   

Ексклюзивно для «БМ» власник місцевого ТОВ «Гадяцький цегельний завод» Віктор Давидко поділився секретами успішності підприємства і розповів про своє бачення сьогодення та про плани на найближче майбутнє.

Кризис-менеджер 28-ми підприємств

«Завод створений ще за царських часів, а модернізований приблизно у 70-х роках.

Як керівник я прийшов на завод у 2009-му, хоча викупити його планував ще у 2003. До цього чим я тільки не займався: працював у Зінькові на цегельному заводі, був далекобійником, побачив Європу, потім відкрив власну пилораму. Але не зважаючи на це,  я завжди мріяв очолити цегельний завод. Тому постійно навчався і вивчав технологію. Я «самоучка», не маю профільної освіти, але у мене були хороші вчителі.

Гадяцький цегельний я очолив 10 березня 2009 року. Це було дуже страшно – завод був банкрутом, мав більше 2 мільйонів боргу, невиплачені зарплати, комунальні рахунки… Унаслідок цього ми мали зневіру людей до роботодавця. Ніхто не хотів йти сюди працювати. Ніхто не вірив, що завод може втриматись на плаву і почати заробляти. А власники, які на той час ще були на підприємстві, до останнього продовжували витягувати із нього що могли.

Із часом я дізнався, що один із банків є власником заводу. Я поставив певні умови і через певний час викупив його собі. Уже через 2 роки Гадяцький цегельний завод став хорошим виробничим об’єктом.

На сьогодні це вже 28-ме підприємство, яке я відроджував після кризового стану».  

Про сьогодення заводу

«Я одноосібний власник заводу, але свою «долю» я розділив між колегами і підлеглими також.

У житті не важливі гроші, їх усі не заробиш. Ми на цей світ усі з’явились голі й босі і на той світ також із собою нічого не візьмемо. А у нас прийнято: як тільки став на ноги, то ведеш себе, як Бог. Так неправильно. Потрібно бути завжди біля землі і біля людей.

Для мене найцінніше у житті – це створити із Гадяцького цегельного заводу найкращий завод в Україні. І я його створю спільно зі своїм колективом.

Я завжди намагався робити для людей, тому що переконаний, що люди страждати не повинні. Із того моменту, як я прийшов на цей завод, тут дуже багато чого змінилось. Сьогодні люди впевнені у своєму майбутньому.

Я відразу сказав своїм робітникам: є 8 га приватної власності, маленький Ватикан у нашій країні. І нам непотрібно нічого вигадувати, потрібно просто жити по закону Божому.

У нас на підприємстві не можна красти і зловживати спиртним, таких я сильно караю. Тут зовсім інша атмосфера, хоча цегельний завод усі звикли вважати 10-м сортом, поганим, так сказати. Але це не так. Тут працюють дуже хороші люди. Я з упевненістю можу сказати, що у мене найкращий колектив, за який я завжди буду стояти горою.

Цегельний завод – це сезонна робота. Проте у перспективі  хочу забезпечувати колектив роботою цілий рік. На сьогодні на заводі працює близько 80 чоловік, а у сезон – більше 100. В основному робітники із сіл Зіньківського та Гадяцького районів.

Про виробництво

«Цегла – це основна продукція, яку виробляє цегельний завод. Наша цегла називається забудовочна, марки М 125-150. Це основний будматеріал, він витримує велике навантаження. При будівництві на нього викладається весь будинок.

Робота на виробництві починається із формування цегли. Потім йде сушка, завантаження у піч цегли, потім розвантаження і так далі.

Процес формування цегли дуже подібний із виготовленням хліба – усе залежить від печі.

Тому найголовніше на заводі – це якісна піч. Перше, що ми зробили, викупивши завод, – це провели капітальний ремонт печі (у Німеччині, де я працював, піч така ж, як і у нас тепер).

Наступна модернізація – ми замінили випал (обжиг) із газу на вугілля і вдосконалили сам випал. Також придбали новий ріжучий апарат, який дав дуже хорошу геометрію цегли. Решта устаткування залишилась старою.

До слова, за роки праці ми вийшли на найвищий рівень – наша цегла є однією із кращих в Україні. Національний бізнес-рейтинг, загальнодержавна рейтингова програма нагородження підприємців-лідерів економіки України нагородили Гадяцький цегельний завод у номінаціях «Лідер галузі 2016»  сріблом у рейтингу серед підприємств України за показником «Чистий дохід від реалізації  в Україні» і сріблом у рейтингу за показником «Чистий дохід серед реалізації серед підприємств Полтавської області».  

Ми розповсюджуємо нашу продукцію по власних торгових мережах у міста Київ, Харків, Полтава, Дніпропетровськ, ну і, звісно, закуповує місцеве населення».

Інновації на місцевому рівні

«У 2016 році ми плануємо робити закладку нового цеху на території виробництва у Гадячі. При цьому не будемо демонтувати старе устаткування.

Крім того, із кожним роком будемо удосконалювати обладнання, щоб добитися стабільної марки цегли 150-200. Це збільшить якість навантаження на цеглу, вона буде схожа на облицювальну, буде більш універсальною. Тоді ми зможемо розширити межі розповсюдження».

Про громадську діяльність і соціальну допомогу

«Найлегше керувати країною і красти, коли у ній хаос. А у нашій країні немає господаря, і ще й повний безпорядок. Якби був, то не було б війни. Особисто я вважаю, що війни не повинно бути. Це все надумано. Мені 51 рік і я із задоволенням пішов би туди. Тому не допомагати не можу.

Я допомагав батальйону «Полтава». Допомагаю і до сьогодні тим хлопцям, які там служили, своїм землякам зіньківчанам, гадячанам. Закуповуємо все, що у наших силах – від бронежилетів до касок. Упевнено можу сказати, що ті солдати-земляки, які зараз стоять на передовій, забезпечені усім необхідним.  

Не залишаємо без допомоги і людей похилого віку. Ми, бізнесмени, ще якось перебиваємось, а хто подумає про старих?»

Про співпрацю із владною верхівкою і політику

«Вважаю, що ми самі винні у тому, що коїться у країні. Сьогодні «розруха в головах  наших керівників», і це їм вигідно. Так легше красти. А все можна змінити в один момент. Тоді наша країна стане на порядок кращою.  А для того, щоб ми жили добре, кожен повинен стати господарем у себе вдома. 

У нас керують ті, хто не повинен керувати.  Вони після себе не залишать нічого хорошого. Гадячанам на майбутнє треба знати: коли будуть наступні вибори, потрібно дивитися не на красиві слова, а на вчинки. Районом повинні керувати господарники, а не дилетанти.

За два останні роки ніхто із нового гадяцького керівництва не знає, що цегельний працює. Жодного разу мене ніхто не запитав, чи є мене проблеми, чи ми ще на плаву?  

Я впевнений, що керівник району – це той, хто захищає інтереси мешканців району. А наші ж думають, що потрібно просто «хапнуть» і тікати. Вони живуть одним днем, а про майбутнє не думають».

Плани на майбутнє

«Найголовніше для будь-якого підприємства –  це стабільність.  Якщо є стабільність, то у робітників у сім’ях лад, вони платоспроможні.  Якщо у родинах лад – то і на моєму виробництві буде порядок». 

Я жалкую

«Про те, що «Титанік» потонув раніше, і загинули люди. Нам, українцям, просто необхідно зібрати кошти і побудувати власний «Титанік». Посадити туди увесь апарат Президента, Кабмін і Верховну Раду. І нехай пливуть… і нам жити не заважають».

Мрія…

«Потрібно працювати так, щоб пам’ять про тебе залишилась надовго. Щоб люди знали, що ти робив щось хороше, потрібне. Працювати так, щоб добре жилось не тільки тобі, а й людям, які тебе оточують.   

І починати робити краще життя потрібно на місцях».

«Базар Медіа в Україні»

Автобіографічна довідка

Віктор Давидко народився 21 травня 1965 року у Харківській області, с. Великий Бурлук. Невдовзі родина переїхала у Зіньків. Після закінчення школи служив у армії.

По поверненню одружився (цьогоріч святкуватиме 30-у річницю подружнього життя), має 2 доньки.

Працював у колгоспі, потім перейшов працювати у автопарк. Починаючи із 2000 року працював на цегельному заводі у Зінькові, потім в Охтирському районі.

Певний час жив за кордоном. Після повернення в Україну був генеральним директором Петровського заводу будматеріалів у Донецьку. Працював заступником керівника компанії «Альтком-Керам». Восени 2008-го повернувся на малу батьківщину.