«Потрапив у «хороший» полон…»

Він був 444-м у списку полонених, які перебували у бойовиків. Тоді, у свої 24 роки,  він навіть не очікував почути справжні постріли і побачити смерть побратимів. Але так сталося. І хлопець про це ані крапельки не жалкує. 

1 квітня 2014 року жителя села Сари Юрія Пригоду призвали на службу до ЗСУ.

Майже місяць він перебував на навчаннях, і вже 3 травня його разом із побратимами направили в зону АТО. Кілька разів поспіль вони були змушені змінювати місце дислокації. Блокпост в Авдіївці став останнім, де довелося воювати Юрію.

Щойно розташувавшись на блокпосту, бригада потрапила під обстріл. Хлопці не встигли навіть окопи викопати. Тоді ж Юрій і отримав поранення лівого стегна.

Із поля бою хлопця переправили у Авдіївську лікарню, де його «перехопили» терористи.

– Потрапив у «хороший» полон, – посміхається Юрій. – Лікар був добрий, обіцяв швидко вилікувати. Відношення було людське – усіх охороняли, годували добре, пити давали. Правда, коли були у Горлівці, потрапили під обстріл. Кілька днів переховувались у підвалі. До поранених відношення було краще, ніж до здорових хлопців. Я ж лежачий був – у мене гіпс на всю ногу.

Телефона у хлопця не було – відібрали. Тож повідомити рідним про себе Юрій не міг. Правда, замість нього батькам у Сари зателефонували невідомі. Сказали, що син у полоні у тяжкому стані. Згодом на зв’язок із рідними вийшли самі сепаратисти – дозволили забрати сина. Батьки, не гаючи часу, поїхали його визволяти, але спершу їм це не вдалося – сепаратисти вимагали обміняти хлопця.

Пробувши у полоні 24 дні,  Юрія Пригоду «виміняли» разом із кількома військовополоненими.

Час реабілітації Юра переживав важко: стегно було дуже пошкоджене, загоювалося погано. Тому більше часу він проводив у госпіталях, аніж вдома. Кілька разів оздоровлювався  у санаторіях. Та що й казати, Юрій і нині проходить реабілітацію, готує довідки для отримання групи по інвалідності. Удома «стати на ноги» йому допомагають рідні і кохана дівчина, яка, не дивлячись на розлуку, увесь час його чекала.

На зустріч до нас він приїхав автівкою, каже, довго ходити після поранення важко. Після операцій права нога коротша лівої на 4 сантиметри (доведеться замовляти спеціальне взуття). Тож на найближче майбутнє хлопець, окрім лікування, нічого не планує. Лікарі дають втішні прогнози, тож сподіваємось, одужання не за горами. А там і робота, дасть Бог, знайдеться.  Зараз Юрій просто щасливий, вдячний долі за те, що вона подарувала йому друге народження.

– У хлопців були і бронежилети якісні, і каски, але це їх не врятувало. А у мене нічого не було і, слава Богу, лишився живий…

Оксана Кириченко

До речі, будучи у госпіталі, Юрій дізнався, що разом із ним воював його земляк, Геннадій Пономаренко. Отримали поранення у одному і тому ж бою, чоловіки навіть лежали  одній лікарняній палаті. Але Геннадію потрапити додому допомогли волонтери, а Юрій потрапив у полон.