«Краще, щоб борщ стояв на плиті, а не ведмеді!»

Такі нарікання Людмила Долгополова частенько чує від рідних, адже ось уже три роки поспіль майже весь вільний час вона присвячує цікавому і водночас незвичному зайняттю – пошиттю текстильних іграшок. Талант відкрився, коли Люда пішла у декретну відпустку.

У соцмережах вона наткнулася на майстер-класи по пошиттю іграшок. І з того часу закрутилось: нові й нові відеоуроки, перші спроби, щось вдавалося, щось – не дуже…

Люда зізнається, що навчитися було важкувато – медсестра за професією, вона наново опановувала нову професію.

«Спочатку шила руками, потім позичила у своєї бабці стареньку швейну машинку, згодом придбала собі нову», – ділиться успіхами у починаннях Люда.

Першою іграшкою, що «народилась» в руках Людмили, був ведмедик. Його вона створила як додаток до подарунка – альбому для фотографій, який, до речі, також виготовила сама.

«Відразу тільки чортики виходили! Але знайомі хвалили, тож вирішила не зупинятись. Сама купую матеріали, вигадую ескіз, роблю викройки, потім «набиваю» холлофайбером (наповнювач на основі поліестеру), розмальовую», – курси малювання Людмила також проходила самостійно в он-лайні.

Скільки з’явилося іграшок за три роки безперестанної праці, Людмила вже не пам’ятає. Розповідає лише, що часу таке хобі займає чимало і дуже заважає домашнім справам. Тож, в основному, іграшки народжуються вночі. Адже Людмила, як справжня господиня і до того ж матуся трьох дітей (має 15-річну донечку, 10-річного і 2-річного синів), повинна встигати все: і по господарству попоратись, і рідних увагою наділити, і улюбленою справою зайнятись. Та на те й потрібна родина, щоб у всьому підтримувати один одного – усі вже звикли до Людмилиного захоплення.

«Сестра навіть окремий стелаж для моїх іграшок змайструвала! Удома вже всі звикли до моїх іграшок, завалений кожен закуток, уже й не грається ніхто. А найменший постійно товчеться біля мене – я шию, а він у мене на плечах сидить», – із неприхованою любов’ю розповідає Людмила.

Зараз Люда працює над плюшевими зайцями – їх раніше не робила. Каже, захотіла навчитися їх шити, коли побачила в Інтернеті: штучні оченята ніби справжні.

На основну роботу поки не квапиться повертатись. Тож поки що свою безмежну любов до дітлахів буде втілювати у своїх іграшках.

Оксана Кириченко

Людині іграшки знає, мабуть, кожен у Петрівці-Роменській, на кожне застілля вона йде не з порожніми руками, усім дарує свої вироби. Один із них, маленький ведмедик-морячок, уже «поселився» у Гадячі –  і ми отримали приємний подарунок від Людмили.