Самоврядування. Місяць після виборів, тиждень до Дня самоврядування

Маю думку

Ось і відшуміли чергові вибори до місцевих рад. Скоро будемо відзначати щорічне свято – День самоврядування. Що можна сказати про все це, крім високих пафосних слів. Я як небайдужа людина до того, що і як відбувається на селі, маю якщо не безпосереднє, то опосередковане відношення до організації виборів тут, на місці, уже багато років. Можу сказати: у виборця з кожним роком втрачається інтерес до виборчого процесу і до самоврядування в цілому. І про це свідчать не слова, а неспростовні факти.

По-перше, згадайте відсоток відвідування дільниць у день голосування раніше і тепер: він ледве сягає половини, а подекуди дещо перевалює за половину. А ви запитайте у тих, хто взагалі не прийшов на вибори: за кого вони? Тих, у кого була поважна причина не прийти на вибори, погодьтесь, одиниці. Так от, хто не був на виборах, – проти всіх, кого вибрали, і кого не вибрали, і хто організовує ці вибори.

Так, це важко визнати, але це факт, і про це треба не забувати всім, хто причетний до виборчого процесу. Тож якщо це врахувати, хоч би й віртуально, який відсоток підтримки вибраних осіб взагалі у виборців? А відтак така ж підтримка вибраних буде і після виборів. Головам партійних осередків, активістам та й самоврядуванню доводиться потрудитись, щоб знайти бажаючих у депутати, те ж саме – для роботи у виборчих комісіях. Люди із досвідом неохоче йдуть, особливо на керівні посади в комісіях. Молодь погоджується, але ж не має досвіду роботи на виборах. Це врешті призводить до переписування документів, зайвих поїздок, нервозності в роботі комісії та ін. І впливає на якість виконаної роботи, на затягування видачі, так би мовити «на гора», результату виборів. А тоді дивуємось, чого в інших країнах результат відомий на другий день, а у нас підводяться підсумки днями, а то й тижнями. І все це впливає і на довіру виборця до самих виборів у цілому.

Думаю, доречно буде сказати, що вибори – це недешеве задоволення. Усі витрати лягають на бюджет, утворювачем якого є платник податку, він же і виборець. І у виборця виникає думка: скільки коштів іде на вітер, яких завжди не вистачає? А можливо б, на ці кошти зробити щось більш корисне?  

По-друге, при вирішенні питання бути чи не бути сільраді, на сходку прийшло і вперше, і вдруге ну зовсім мало людей. Порівняйте наповненість клубу, коли проводяться більш-менш цікаві заходи. Може, у когось закрадеться думка: до чого я все веду? Що все це непотрібне? Ні! Треба! Але всім, хто згодився йти у кандидати на вибори, треба чітко усвідомити, чого він іде туди і що він робитиме.

Вибори – це не конкурс краси, вибори – це визначення людей, які готові на громадських або, як зараз кажуть, на волонтерських засадах, тобто безоплатно, робити людям добро, бо непоодинокі випадки, коли після закінчення каденції багато хто із виборців навіть не знає, хто був у нього депутатом і чим він займався.

Є депутати, які за весь період були на сесіях чи виконували якісь завдання взагалі лічені рази, і за цим спокійно спостерігає голова ради. Або якщо й бере участь у роботі сесії чи інших заходах, то так, як у тому анекдоті: один учасник хору проспівав багато років і при тому на різних мовах, не маючи голосу і не знаючи мов. Його запитують вже при виході на пенсію: як тобі це вдавалось? А він відповідає з посмішкою: «Головне – відкривати рот, а голосу можна й не подавати». Тож насамкінець, шановні обрані, пройміться відповідальністю за свою вулицю, село, район і за всю Україну, щоб не було соромно сказати:«Я був депутатом такого-то скликання». До роботи, шановні вибрані! І успіху вам!

В. Терещенко, с. Книшівка