Хто не працює, той їсть!

З об’єктивних причин у нашій редакції виникла потреба в працівникові на посаду бухгалтера. Ми, звісно ж, подали заявку до районного центру зайнятості, і до нас почали приходити претенденти. Але цікавий факт: більшість людей, які з якихось причин не мають роботи і мали б, за логікою, хапатися за будь-яку можливість офіційного і стабільного заробітку, просто з порогу просили… написати, що вони не підходять. Навіть коли формально вони відповідали висунутим редакцією вимогам, та могли б бодай пройти стажування.

Таке небажання працевлаштовуватися, враховуючи ще й той факт, що на Гадяччині і так не занадто багато робочих місць, аби ними перебирати, на перший погляд викликає подив. Але лише на перший. Адже навіть легенького і неглибокого аналізу ситуації вистачає, аби все стало на свої місця.

Уявіть собі, людина працює в установі чи організації, на підприємстві чи в торгівлі. Та будь-де, але ПРАЦЮЄ. Затрачає на це фізичні чи розумові ресурси, час. Звісно, приносить користь суспільству і державі. Та мова зараз навіть не про це. Ця людина отримує за свою роботу невелику чи просто мінімальну зарплатню, що змушує її шукати додаткового заробітку (що, знову ж таки, є затратами ресурсу і часу) або ж, як кажуть, «жить по средствам». Та людина має совість і розуміє – працювати треба.

А тепер уявіть іншу людину, яка чинить «розумніше» – вона просто «стає на біржу». Так, прибуток вона, можливо, отримує і мінімальний, але ж для цього їй нічого не потрібно робити, що, звісно, саме по собі приємно. Але ж і це ще не все. Людина також може мати субсидію, отримувати допомогу по малозабезпеченості, якщо це жінка, то ще й кошти як мати-одиначка (до речі, до цього виду шахрайства частенько вдаються жіночки, у яких із особистим життям все в порядку, просто мешкаючи в «цивільному» шлюбі) та ще низку цілком вагомих «матеріальних допомог». Звісно, ніхто не відміняв ще й можливості десь трішки нелегально підпрацьовувати. Але якщо за місяць «правдами», а головним чином  «неправдами» і так «накапує» тисяч зо три, необхідність у цьому якось і не стоїть гостро. А влаштовуватися на офіційну роботу, де зарплатня тисяч зо дві, а то й мінімальна – і поготів. Як кажуть, наші люди «халяву» люблять.

Тож і ділиться наш народ, таким чином, на «дурників», які попри все таки ходять на роботу та працюють як належить, і «розумників», яким у житті і так «повезло». (Пам’ятаєте коротенький анекдот: «Куме, Ви, вже влаштувалися? – Та ні, ще працюю»?) Те, що ці «розумники» таким чином дурять на гроші (тобто, говорячи офіційною мовою, «вчиняють шахрайські дії») державу, у якої фінансове становище і так нині далеко не з кращих, їх, напевно, абсолютно ніяким боком, не обходить. Про якісь морально-етичні аспекти таких «розумників» і згадувати не варто. Тобто виходить: хто не працює – той їсть. Та до того ж і непогано.

Раніше у центрі зайнятості були громадські роботи, які додатково оплачувалися. Згодом їх відмінили. Чому б зараз не повернути ці роботи, але без додаткової оплати?  Аби хоч таким чином особливо «розумні» відпрацьовували допомогу по безробіттю і приносили користь рідному місту чи району. Можливо, тоді б і «розумників» поменшало. Бо ж хай не совість, то хоч неоплачувана додатково, але обов’язкова для отримання допомоги по безробіттю робота змусить людей таки виходити на робочі місця, якщо такі для них існують. А ні, то хоч користь від таких робіт буде громаді.

У цьому дописі ми, звісно ж, не «гребемо всіх під одну гребінку». І навіть в думках не мали образити тих безробітних, які зареєстровані в центрі зайнятості, бо хочуть мати роботу, якої не мають, і дійсно прагнуть знайти. Але, як підказує нам власний досвід, таких серед усього масиву тих, хто «стоїть на біржі», не так вже й багато.

«Базар Медіа в Україні»