Нехай знову радують нас луки

Здавна славилася Книшівка мальовничими луками, які на десятки кілометрів простяглися, понад правим берегом Псла. З ранньої весни і аж до сінокосу буяло тут різнотрав’я. Приходив червень і наставала пора косовиці. Доброго пахучого сіна вистачало і колгоспним корівкам, і домашнім. Там, де важко косити косаркою, дзвеніли коси дбайливих господарів.

Досі пам’ятають книшівчани, у кого й де був сінокіс, орієнтувалися по давніх назвах території над річкою: «Широка», «Бірюкове», «Кутик», «Вітка», «Гути», «Гайок», «Москаленкове». А вже потім на отаві паслися череди аж до пізньої осені.

Так сталося, що луки перестали косити. Рік, два, п’ять, десять – і селяни з жахом помітили, що різнотрав’я залишається лише на схилах балок, рівнинна частина луків поросла чагарниками, стала не придатною до випасу худоби.

Першою забила на сполох сім’я Яременків. Громада села порадилася з директором ландшафтного парку і вирішила – треба рятувати луки. Ганна Яременко, людина надзвичайно активна і емоційна, не стала відкладати справу, зразу взялася до діла. На найближчі вихідні призначила толоку, тобто гуртом, усім «миром». Головна умова: хто не прийде – корову на пасовище може не виганяти. Прийшли всі! Справді! Навіть ті, у кого і корів не має.

Гарно спорилася робота – весело, завзято, легко, як говорить давня приказка «очі бояться, а руки роблять». День перевалив за другу половину – час і відпочити. А який відпочинок на луках без гуртової каші? Зварила нам кашу Ірина, невістка Яременків – вийшла смачнюча! Тож і велика робота зроблена , і кашу куштували із задоволенням, ще й фото на згадку залишилось. Отже, кропітка робота приносить хороші плоди, а відроджена толока згуртовує людей, робить їх добрішими і милосерднішими.

В.Верещака, жителька Книшівки