Із ностальгією про УТМР

Прочитавши статтю в № 32 від 13.08.2015 року під заголовком “У лютенських лісах хазяйнуватиме “Пан-мисливець”, не відреагувати на неї не можу. Дивлячись на фото, хочеться подякувати кореспонденту тижневика за вдалий знімок, на якому видно, як важко дається депутатам прийняти правильні, розумні рішення і при цьому не забути, чиї інтереси вони повинні відстоювати.

На знімку видно, як депутати в перших рядах підперли руками важкі від думок голови, а в центрі знімку пан Маслюк, лежачи в кріслі, розводить руками, уболіваючи, мабуть, за долю районної фауни.

Задуматися дійсно потрібно, і є над чим. Адже колись хазяїном у лісах і на полях була громадська організація УТМР, а значить жителі району, які до неї входили. А зараз пани вирішили, що земля та все, що на ній росте, бігає, плаває і літає, повинно належати їм. От і створили під себе мисливські господарства “Факел”, “Хантерс”, “Горизонт”, а тепер ще й “Пан-мисливець”, підкреслюю, за згоди наших обранців-депутатів. Залишилось огорожі побудувати або прикордонні стовпчики поставити, щоб не дай Боже мисливці однієї організації не потрапили на територію іншої в одному районі. Хоча, до речі, не знаю статуту інших, але “Хантерс” – це не організація, а приватна структура, яка за 400 гривень на рік дозволяє полювати на пернату дичину та хутряного звіра. Цікаво було б знати прізвища чотирьох депутатів, які не підтримали рішення про передачу 5 тис. 876 га кращих мисливських угідь району товариству. Можливо, за таких патріотів і потрібно голосувати на наступних виборах, так як, на мою думку, усі інші недостойні представляти інтереси громади.

Чому “шановні” депутати, приймаючи таке важливе рішення, не вивчили думку мисливців району, чому не обговорили це питання з громадськістю? Адже лісові масиви передали у користування на 15 років. Чому не повідомили громадськості, хто стоїть за цим “Паном-мисливцем”? Чи це представники Гадяччини, чи Київщини? Хто знає, що залишать ці пани в цих угіддях через 15 років?

Два роки тому ці депутати за ініціативи панів Дядечка та Боцули, під патронатом тодішнього керівництва району, розвалили і знищили Гадяцьке товариство мисливців і рибалок. Тоді бездумне, необґрунтоване голосування, без вивчення думки мисливців або ігноруючи її, знищило громадську організацію, яка багато десятиліть існувала в Гадяцькому районі, організацію, в якій всі мисливці були рівні і захищені законом.

Усе, мовби, тоді було законно. Хто перший подав необхідний пакет документів – тому і затвердили. Але чому ж ні в кого з депутатів не виникло запитання, чому така організація УТМР, яка налічувала понад 500 мисливців, не змогла своєчасно і в повному обсязі подати необхідний пакет документів? А це все тому, що поряд “з-під тишка” колишні члени президії пани Дядечко та Боцула, а перший ще й представник спонсора, збирали уже свої документи, оббиваючи пороги селищних рад, і для них чомусь кругом горіло зелене світло.

Наші багаторазові звернення до тодішніх керівників, зокрема, до пана Міняйла з проханням не руйнувати організацію, а посприяти її подальшому існуванню, адже першочергове право на переоформлення документів згідно законодавства належало УТМР, результатів не дали. Ще під час наших походів усе, на жаль, уже було вирішено, адже ми своїми очима бачили карту мисливських угідь, на якій місця для членів товариства, а значить і виборців, не знайшлося. Тоді всі звинувачували голову районної ради УТМР Анатолія Вербовецького, мовляв, не зміг своєчасно зібрати необхідні документи. Можливо, і не зміг, але для цього були і об’єктивні причини, про які були проінформовані керівники району в усній формі і відповідними листами. Цікаво, чому ж тоді народні обранці не поспілкувалися з мисливцями району, не пішли, так би мовити, до своїх виборців та не допомогли їм, а задовольнили бажання двох панів? Багато є і було питань – чому?

Працівники прокуратури тоді вважали, що все зроблено законно, і підстав для перегляду рішень немає, хоча, на мою думку, документів, що свідчать про зворотне, було представлено достатньо. Можливо, реформована прокуратура більш детально перегляне цю справу і винесе справедливе рішення на користь громади.

Завжди вважалось, що ведення мисливського господарства є збитковим. Про це неодноразово чув і від нових хазяїнів. Але не можу зрозуміти, чому вони так завзято борються за цей збитковий “пиріжок”, розриваючи мисливські угіддя на шматки?

Будучи представником спонсора і членами президії, “ініціатори розвалу” мали можливість впроваджувати програми для утримання, збереження і примноження мисливських природних ресурсів, при цьому залишаючись членами товариства і не руйнуючи його.

Що, цікаво, змінилось після знищення УТМР на території району і в яку сторону? Стало краще? Чи збільшилась кількість об’єктів полювання? Чи кращі стали умови для розвитку фауни? Чи кращі стали умови полювання і можливості? На ці питання повинен дати відповідь кожен мисливець перед собою і своєю совістю.

Для ініціаторів розвалу, я думаю, що стало краще. Вони мають те, чого хотіли, і всі ми маємо змогу за цим спостерігати. Один будується в центрі міста на території колишнього УТМР, а інший розводить кабанів і фазанів і продає їх мисливським сільським осередкам, мисливці яких вважають, що кругом їхніх осель будуть у майбутньому бігати кабани і літати фазани.

Зрозуміло, що дичина обере для себе ті місця проживання, які будуть для неї комфортні, але чи зможуть полювати у тих місцях прості мисливці – це питання.

Останнє схвалене депутатами товариство має правильну назву – “Пан-мисливець”. Адже на даний час полювання в лісах доступне лише для панів на джипах та навіть на гелікоптерах при підтримці бронетехніки. Цікаво, не ці власники проводили полювання з повітря, про що була відповідна стаття в газеті, і чи запитували про це депутати? Полювання в наших лісах простому мисливцю стало недоступним. Тому і змушені мисливці їхати на полювання в Зіньківський, Миргородський, Лохвицький райони і навіть на Сумщину, туди, де існують товариства УТМР, де її члени не дали можливості панам заграбастати угіддя, які належать народові. Там і полювання доступне, і звірів і птиці багато, і організація здатна утримувати мисливські угіддя.

Колись у лютенських лісах єгерем працював нині покійний Василь Васильович Козик. Більш старші мисливці його добре пам’ятають. Для нього захист і розмноження звірів у природних умовах було сенсом його життя. Скільки тоді було лосів, кабанів, косуль у лютенських лісах!

На жаль, не розкаже колишній єгер секрету збереження і утримання мисливських угідь нашим мисливствознавцям і, зокрема, пану Миколі Скляренку, який переконував депутатів у “бідності” лісового господарства. Зовсім злиденна організація. Уже той бідний ліс світиться з усіх кінців, а грошей усе одно немає. Ці грошові програми і були придумані для того, щоб дати можливість багатим створити для себе мисливські угіддя.

Диким тваринам гроші непотрібні. Вони дикі і здатні самі себе утримувати. Можливо, нашим мисливствознавцям потрібно поїхати в сусідні райони, щоб перейняти досвід у тих, хто знає, за які кошти і як потрібно утримувати мисливські угіддя, не роздаючи їх панам з грошима у користування.

Зараз в країні іде війна. Але, на жаль, одні воюють, віддаючи своє здоров’я і навіть життя за суверенну Україну, а інші думають, як відтяпати кусок лісу з дичиною для розваг. І найприкріше, що народні обранці підтримують останніх у їх прагненнях.

Олександр Кузьменко, мисливець, Гадяч