Як гадяцькі волонтери відвідали земляків-захисників
«Під час поїздки по зоні АТО ми пошкодили 3 колеса»
Добрий день, шановні гадячани. Знову хочу проінформувати всіх читачів про поїздки волонтерів на схід – у зону проведення антитерористичної операції, і конкретно до кого їздили й що їм возили. Тому, приїхавши з чергової поїздки, маю нагоду поділитися з усіма читачами своїми враженнями від побаченого та почутого.
Розпочну з того, що я та Ігор Кудінов на власному мікроавтобусі возимо на війну гуманітарну допомогу нашим землякам із району, зокрема продукти харчування та речі першого вжитку. Ця поїздка стала можливою завдяки громаді Розбишівської сільської ради, яка зібрала для своїх земляків, що проходять службу в лавах Збройних Сил України й знаходяться на передовій, продукти харчування.
Як говориться в приказці: «З миру по нитці – голому сорочка», от і позносили односельчани до сільського клубу хто що може. А принесли чимало: картоплі – 20 мішків, сала в банках – 30 л, закрутки (томати, огірки, компоти, варення та інше) – 30 банок, крупи пшеничної – 100 кг, олії соняшникової – 60 л.
Не залишились осторонь й гадячани. Наприклад, приватний підприємець Г.В. Луць, передав для хлопців ящик печива, ящик паштету, пакунок згущеного молока, мішок цибулі, мішок капусти, два ящики туалетного паперу. А в штабі громадської організації «Гадяцька народна рада» ми завантажили пожитки, принесені небайдужими громадянами, а саме: 10 мішків старої картоплі та 2 відра молодої, 35 банок закруток, 3 літри молока. А ще хлопці з Качанівського промислу передали сумки з домашнім салом та випічкою. Тобто люди віддають усе те, на що не вистачає коштів у нашій державі, для наших солдатів. Завантаживши все у «бус», ми вирушили в дорогу – з Полтавської області через Харківську в Донецьку та Луганську області.
Першим, кого ми зустріли поблизу міста Артемівськ, був наш земляк із с. Розбишівка Олексій Батура. Молодий засмаглий хлопець, на вигляд років 20-22. Він та його напарник були дуже раді нашому приїзду. Підрозділ, в якому служить Олексій, знаходиться на передовій, тому, щоб ми не каталися полями на завантаженому автомобілі, вони з напарником, виїхали нам назустріч на автомобілі ВАЗ-2121 «Нива». Після тривалого спілкування ми нарешті розпочали перевантажувати продукти з «буса» у легковик. Бідна «Нива» була завантажена під зав’язку, а ми ще намагалися в неї щось засунути. Задню ляду машини довелось прив’язувати, щоб нічого не загубити, а хлопці сміялись: стареньке авто, на ладан дихає.
Олексій просив передати землякам свої вітання та подякував усім небайдужим за підтримку. Після чого хлопці вирушили до свого підрозділу, а ми поїхали далі – через населений пункт Попасна в Троїцьке, де проходить службу ще один Батура – Олександр, уродженець села Розбишівка, а нині житель села Петрівка-Роменська.
Не буду описувати, якими шляхами ми їхали, але повірте, шлях по перекопаних полях та лісосмугах тяжкий, тому в місто Попасна ми приїхали близько 22-ої години. Через блок-пост на передову нас вже не випустили, мовляв, по-перше, у місті діє комендантська година, а по-друге, пересування в нічний час по лінії розмежування дуже небезпечне, а тому нам довелося повернути назад у місто для знаходження місця нашої ночівлі.
Окремо хочу розповісти про людей, які проживають у визволеному місті. Так як міста ми не знали й у тій місцевості були вперше, нам доводилось зупинятися й питати направлення у місцевих жителів. Так от, першого разу жінка з дитиною від нас просто відвернулась, а наступні рази нас відверто посилали в Уренгой. Зрозумівши ситуацію, із місцевими ми більше не спілкувались: дорогу запитували виключно у військових на блок-постах. Що ж стосується самого міста Попасна, то це великий адміністративний центр районного значення в Луганській області. У місті багато багатоповерхівок та великий залізничний вузол. Але як виявилось, українське місто не дуже привітне до «туристів», тому довелося ночувати в автобусі на мішках із картоплею. Передрімавши декілька годин, ми вирушили далі, туди, де нас уже чекали. Щоб побачитися з Олександром Батурою, ми приїхали прямісінько до їхнього взводного опорного пункту. Це стало можливим завдяки чіткій взаємодії й простим людським стосункам. Хлопці на передовій зустріли нас як своїх рідних, пояснюючи, що до них навіть їхнє керівництво боїться заїжджати, а тут земляки, та ще й з подарунками. Розвантаживши «буса», бійці влаштували нам справжню екскурсію по передовій, а нашим гідом був сам командир відділення Олександр Батура. Нам люб’язно показали свої «апартаменти», викопані в піщанику, а також місцеві краєвиди. Ми довго спілкувалися за чашечкою кави, перезнайомившись майже з усіма хлопцями. Багато хлопців із Полтавщини, один товариш Олександра – із села Погарщина Лохвицького району, інший – з-під Кременчука. І що не дивно, я побачив, що у відділенні молодшого сержанта Батури присутні дружні людські відносини, але є й дисципліна та повага до старших за посадою. А ще ми побачили, що наш земляк Олександр Батура користується неабияким авторитетом серед підлеглих та командирів. І цей авторитет заслужений. Розвантаживши «буса», він одразу дав вказівку віднести частину харчів бійцям сусіднього відділення, яке знаходиться неподалік, безпосередньо в першій лінії. Не забув наш земляк поділитися гостинцем і з іншими товаришами по службі. А командир взводу, дізнавшись про те, що до Батури приїхали земляки-волонтери, на день раніше відпустив його в чергову відпустку, й користуючись нагодою, ми задоволені вирушили в місто Артемівськ, куди нам необхідно було заїхати до бригади найманих робітників із Гадяцького району.
Хлопцям в Артемівську ми також завезли продукти харчування (картоплю, олію, консерви, цибулю, капусту та інше). Нас зустрів молодий хлопець, якого й залишили для нашої зустрічі. Поспілкуватися з бригадою ми не мали змоги через те, що всі знаходилися в полі – облаштовували окопи та укриття третьої лінії оборони для наших військових.
Під час поїздки по зоні АТО ми пошкодили 3 колеса, 2 з яких довелось викинути через те, що ремонту вони вже не підлягали.
Закінчуючи свою доповідь, виконую доручення від хлопців з АТО, які просили висловити слова вдячності громаді Розбишівської сільської ради (сільський голова О.І. Коркішко), приватному підприємцю Г.В. Луцю, громадській організації «Гадяцька народна рада» (голова О.В. Сиваш), першому заступнику голови Гадяцької РДА І.В. Волощуку, волонтеру Ігорю Кудінову та всім небайдужим громадянам, які ще не втратили віру в Україну та її захисників. А ще хлопці сподіваються, що ця війна скоро скінчиться, і вони всі повернуться до мирного життя. А поки що вони потребують нашої з вами підтримки.
Для всіх охочих приєднатися до волонтерського руху або надати будь-яку допомогу для наших земляків, можна звертатись в штаб громадської організації «Гадяцька народна рада» по вулиці Драгоманова, 4 (готель «Жовтень»). Сьогодні на передовій згодиться все: і продукти харчування, і гумові чоботи. Не залишаймося байдужими. Слава Україні! Героям слава!
З повагою Андрій Смірнов.
