«Бачу номер телефону на дитячому малюнку – передзвонюю і дякую»

– 22 лютого було рівно півроку, як я пішов добровольцем у Збройні Сили України, – розповідає Василь Бузало із Харківців.

Він хоч і помітно нервує, та все ж дивує своїм весняним хорошим настроєм. Видно, повернення додому дає про себе знати. Каже, що вже скучив навіть за гадяцьким повітрям.

Василь на фронті за водія – возить на передову необхідне. У батальйоні, де він проходить службу, ще троє земляків – із Сар, Плішивця і Теплого. Коли отримують передачі від наших волонтерів, радіють, немов малі діти.

– Допомога колосальна. Я й голові РДА дзвонив дякував, і волонтерам нашим. Як бачу десь номер телефону (чи на пляшці води, чи на консерві або й на малюнку), то обов’язково  передзвонюю і дякую. Ось останні передачі, що привозили гадяцькі волонтери, були від дітей із Плішивця, Римарівки, Вельбівки. Хто написав телефони, я передзвонював –  дякував від усіх українських солдат. І їм, і нам приємно, що дісталася посилка своїм же, не бійцям із інших областей, – розповідає Василь Бузало.

Він називає себе вісником Гадяччини – поміж бойових побратимів веде «роз’яснювальну» роботу про рідну місцевість.

– Хороший знайомий, Олег Білич, надіслав мені прапор із гербом Гадяча. Такого, як у мене, немає ні в кого. То коли цікавляться, де знаходиться місто і яке воно, я з радістю розповідаю, – посміхається чоловік.

Нашій розмові завадила несподівана зустріч – двоюрідна сестра Тетяна Король побачила брата Василя звіддаля і не втрималась від обіймів. Ми, у свою чергу, не змогли встояти перед цією миттю і сфотографували їх разом.

Олена Савченко