Сказ – це небезпечно!

Тяжке інфекційне захворювання, яке неминуче закінчується смертю. Лікування від нього не існує, єдиний засіб уникнути трагедії – вакцинація.

Збудник сказу – вірус. Джерелом є, в основному, дикі тварини родини собачих – вовки, лисиці. Домашнім тваринам сказ передається від диких через укуси, подряпини. Найбільше епідеміологічне значення у розповсюдженні сказу серед домашніх тварин мають собаки, особливо бродячі.

Останнім часом кількість скарг жителів м. Гадяча на велику кількість бездомних тварин збільшилась. У 2014 році до районної лікарні з приводу укусів та нанесення травм тваринами звернулися 75 осіб, з них 17 дітей. У 2013 році зареєстровано 63 звернення, з них 11 дітей.

У 2014 р. підтверджено сказ у 2 тварин (собаки), від яких постраждали 3 особи. У попередньому 2013 р. сказ серед тварин  не зареєстровано.

Людина заражається, коли її покусає, подряпає або обслинить хвора на сказ тварина, і збудник сказу зі слиною потрапить у рану, подряпину, іноді непомітну для ока, а також при оббілуванні туш хворих тварин.  Нервовими волокнами вірус потрапляє в спинний та головний мозок, де накопичується і викликає захворювання. У зовнішнє середовище вірус сказу виділяється разом із слиною.

Для того, щоб не допустити контакту з хворими на сказ тваринами, необхідно знати ознаки сказу у них. Перебіг сказу у різних тварин має свої особливості. У домашніх тварин змінюється поведінка: вони стають агресивними або, навпаки, лагідними. Коти забиваються у глухі кути, можуть безпричинно нападати на господарів. Хвороба спричиняє параліч, спостерігається сильна слинотеча.

Ознаки сказу у собак проявляються у буйній, рідше у «тихій» або паралітичній формі. Стають вони помітними не одразу, а через 1-2 місяці після зараження.

У диких тварин захворювання супроводжується переважно сильним збудженням. Вони пробігають великі відстані, забігають у села, нападають на людей і тварин. У пізній стадії, коли розвиваються паралічі, лисиці ледве рухаються, і їх легко спіймати навіть дітям. Це дуже небезпечно, бо діти не завжди розповідають батькам про те, що трапилось, і тому не можна, при необхідності, вжити  профілактичних заходів.

Інкубаційний період (час від зараження до проявів симптомів) триває від декількох днів до одного року і більше, найчастіше становить 30-90 діб. Прихований період залежить від місця укусу та його розташування. Чим більше ран заподіяла скажена тварина, і чим ближче вони розташовані до голови, тим коротший буде інкубаційний період. Найнебезпечніші укуси – у ділянки обличчя, голови, шиї, пальців рук; найдовший інкубаційний період – до 1 року і навіть більше – у разі поодиноких укусів легкого ступеня або ослинення тулуба чи нижніх кінцівок.

Перші ознаки хвороби з’являються раптово. Уже за 1-2 дні від початку захворювання на місці загоєння рани від укусу рубці набухають і робляться темно-коричневими, з’являється тягучий біль. Починається загальне нездужання, слабкість, почуття туги, пригніченості. Разом із цим хворий втрачає апетит, погано спить, стає неспокійним, дратівливим, з’являється спрага, але проковтнути воду людина не може через судоми м’язів гортані. Захворювання триває 2-4 дні, після чого хворий помирає.

Попередити захворювання на сказ можна тільки проведенням профілактичних щеплень. Але слід знати, як вести себе, коли вас покусала тварина:

– при укусі, дряпанні або ослиненні твариною слід добре промити рану великою кількістю води з милом та негайно звернутися в найближчу медичну установу;

– про тварину, яка вас покусала, негайно повідомте ветеринарного працівника;

– тварину, яка вас покусала, але не має ознак сказу, не вбивайте, за нею необхідно спостерігати протягом 15 днів, щоб уникнути невиправданих щеплень.

Слід пам’ятати, що коли рана кровоточить, то відразу зупиняти кровотечу не потрібно, тому що разом із кров’ю вимивається і вірус сказу.

Після звернення до лікаря, людям, яким нанесли пошкодження тварини, призначають щеплення проти сказу.

А. Жезіцький, лікар Гадяцького міжрайонного управління